Готуючи текст реклами, я прочла усю збірку "Зів'яле листя". Передо мною постає молода гарна дівчина, яку "зли" батьки віддали за нелюбимого чоловіка. Вона дуже стаждає, бачу, як сльози катяться по дівчиному обличчі. Вона вже давно здалася і тому не супротивиться шлюбу. Цей образ дуже гарно прослідовується у вірші "Червона калино, чого в лузі гнешся?". Але є у цій збірці образ ще одної, зовсім іншої жінки. Вона горд чарівниця, чиї очі "запалюють серце пожаром", чиї уста — " тиха молитва ", а слово "гостре, як бритва".
Тож усі вірші збірки "Зів'яле листя" вражають великою внутрішньою силою, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій ліричного героя. Найвлучнішу характеристику провідного мотиву, який об'єднує всі твори книжки, дав П. Колесник. Це "кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, ... а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан хибного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства".
З величезного болю душі Франка з'явилася збірка «Зів'яле листя». Під тягарем життєвих обставин поет знесилився, почувався «зраненим звіром». Саме тому пісні в ній — «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця.
Франко створив у збірці «Зів'яле листя» узагальнений образ жінки. Він то підіймає її до найвищих висот досконалості , то кидає на саме дно. Франко зображає нам 3 образи жiнки, але сила його майстерностi така, що перед нами постають 3 силуети однiєi постатi. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «з гострими кігтями». В одному образі зібрано безліч відтінків.
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...
Десять pоків... Багато це чи мало. Саме пpотягом такого часу наpоджувалась збіpка Івана Фpанка "Зів'яле листя", яка своєю кpасою, глибоким почуттям належить до найкpащих зpазків світової поезії. Тpагедію закоханого сеpця - "Зів'яле листя" можна поpівняти з поpами pоку, пpотягом яких зpостає, міцніє, зеленіє, цвіте та начебто вмиpає деpево, деpево кохання автоpа. І. Франко у «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я». Образ жінки як тінь, але тінь завжди слід за сонцем. І так образ жінки незмінно слідує за ліричним героєм збірки "Зів'яле листя". Саме образ жінки викликає всю палітру емоцій у ліричного героя, яку ми можемо спостерігати у всіх віршах цієї збірки.Проте, любов виявилася нещасливою. Все серце ліричного героя, всі його думки захоплені чином жінки, він повністю в її владі, він їй як раб, він відданий їй всією душею. Любовь - священне почуття піднесло душу на недосяжні поетичні висоти, до яких долітають тільки одиниці.
Любов- це високе й красиве почуття. Але вона часто заставляє страждати людину. Так сталося і з ліричним героєм збірки "Зівяле листя". Тiльки чому ж так рано душу торкнув осiннiй холод, чому юнак спочатку має хоч якусь надію, а в кінці збірки можна побачити, що він готов віддати життя за кохання? Тому,що він приречений на палке, безнадiйне почуття, бо в житті горда красуня "ним згордувала":
Щось щемить в душi, мов рана: Се блiдая, горем п'яна, Безнадiйная любов. Я уявляю дівчину з каріми очами й темним волоссям, заплетеним у тугу косу.Вона незвичайна, мабуть, добре співає та має не одного залицяльника. "Ой тії очі, темніші ночі, Хто в них задивиться, сонця не хоче..." Не бачить красуня того юнака серьйозним, вона іноді навіть не зирне в його сторону. Тому ліричний герой говорить:"твоє срденько колюче терня", "твоє слово гостре,як бритва". Читаючи й розуміючи зміст поезій Франка, особливо зі збірки "Зівяле листя", можна зрозуміти, що подібні почуття переніс і сам митець. Тобто образ коханої дівчини він склав з рис характеру декількох дівчин... Образ дівчини в творах Франка - образ звичайної, але справжньої жінки. Через жінку завжди починались войни, конфлікти, через них робились безглузді вчинки. Як говорять французи:"Shershez la femme", тобто причина всьому - жінка. В цій збірці вона призвела до безнадійності й страждання юнацького серця.
Тричі Франковi «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтiшаэму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла». Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» — пісні. «Є в «Зів'ялому листі», — пише Дмитро Павличко, — речі такої красоти і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Рядки Франкової поезії нас просто чарують:
Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко! Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.
Франко створив у збірці «Зів'яле листя» узагальнений і абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну: сила майстерності Франкової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості й прихованої іронії. Збірка «Зів'яле листя» цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, палка й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі. Його любов до жінки — велична, всеохоплююча, правдива.
Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Се розпука моя, невтишима тоска Се любов моя плаче так гірко. І.Франко
В Івана Франка любов до жінки — всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним. У збірці «Зів’яле листя» талант І. Франка розкрився новою гранню. Він постав перед читачами як тонкий лірик, психолог, знавець людської душі. Багато віршів збірки мають народно-поетичну основу. У збірці переважають інтимні вірші, в них І. Франко розкрив трагедію людини, закоханої без взаємності. У «Зів’ялому листі» поет відобразив багато особистих переживань, але ліричного героя збірки не можна повністю ототожнювати з її автором. Це все-таки мистецький твір, із характерним для нього художнім вимислом, узагальненням. Збірка складається із трьох поетичних циклів, які автор називає «жмутками зів’ялого листя». Це ніби лірична драма, бо в ній досліджується внутрішній стан безнадійно закоханої людини, який призводить до трагічного фіналу. Багато віршів вражають глибиною почуттів. Франкові добре вдається передати мінливість настрою закоханої людини: від відчаю до нової надії.
Загальновiдомо, що будь-який мистецький твiр набуває особливого значення, коли вiн має на собi вiдбиток авторської бiографiї. Завдяки цiй особливостi постать автора стає ближчою до нас, зрозумiлiшою, дорожчою, бо ми сприймаємо тодi твiр як вiдвертiсть, щиру сповiдь друга.
Такою “вiдвертiстю” стала для мене збiрка Iвана Франка “Зiв’яле листя”, яка побачила свiт 1896 року. Коли читаєш цi вiршi, складається враження, що слухаєш нiжну i щиру пiсню, в якiй переплелися ноти любовi, страждання, сподiвань i вiдчаю. Вони злилися в єдину мелодiю душевного болю, i народилася пiсня:
…Се розлука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гiрко.
Як мені відомо,причиною написання збірки був щоденник пристрасного закоханого, що пішов з життя через нерозділене кохання.Але сам автор зазначав,що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною підробкою. І ось постало питання, чи був насправді цей щоденник? Виявляється, що був. І відповідь на це питання ми знаходимо в нарисі Уляни Кравченко.У мемуарах письменниці не лише всебічно змальовується життя молодої дівчини на першій її шкільній практиці в повітовому містечку Бібрці на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє прізвище та ім'я поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний вчитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися, він прислав їй любовного листа-щоденника, а сам зник з містечка. В усних зізнаннях і в щоденникових юнак погрожував самогубством, але Уляна Кравченко в цьому не впевнена.
Але не дивлячись на це,мені здається,що Франко взяв цей щоденник,як основу,а всі свої вірші писав під впливом думок,почуттів,які на нього наринули.Тому у кожному вірші,ми можемо спостерігати образи тих жінок,які були у його житті.Які йому подобалися,або яких він кохав.Ці жінки внесли не малий внесок до написання творів,а також сприяли подальшому розвитку ідей.
На мою думку образ жінки є другим після образу поета. Поет - головний образ, тому що він - людина, яка передає свої почуття, яка розказує про своє нещасливе кохання. У "Зів'ялому листі" є три образи жінки. Кожна із них не зхожа одна на одну. Кожна з них гарна по-своєму. У кожної з них свої недоліки. Кожна має свою історію. Усі вони, як різні пори року. Кожна з них оставила свій слід у душі поета. Кожна з них змогла забрати собі шматочок від серця поета. Та найбільше мені запам'ятався образ третьої жінки. Мабудь, тому що вона була егоїстичною, безжальною, та дуже красивою. Такі люди, хоч і не подобаються мені, але неодміно запам'ятовуються на все життя.
Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Франко створив у збірці «Зів’яле листя» узагальнений образ жінки. Він то піднімає її до неба, то кидає на дно. «Одна, лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина», друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня», третя — «Женина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну, така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї жіночої постаті. В одному образі безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії. Поет тужить за своїм ідеалом, якого не знаходить в житті: Я не люблю тебе, о ні, Люблю я власну мрії, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію.Кохання творить з людиною дивні дива. Покохавши, людина відчуває себе «сильним і свобідним, мов той, що вирвався з тюрми на світ, Таким веселим, щирим і лагідним. Звертаючись до коханої, поет «щасливий, наче цар могутній», освідчується їй: «Я б душу дав за тебе». Кохання героя — «найжаркіший порив «його душі і тіла, «найкращий спів», це «славний подвиг» його життя».
Образ жiнки - найголовнiший образ у збiрцi "Зiв'яле листя". Iван Франко передав всi почуття до подобавшихся йому жiнок. Вiн описуэ, як вiн кохав, як цi жiнки до нього ставилися. збiрка пронизана романтизмом i власними почуттями поета. Навiть в його творах мають скритий змiст (наприклад - в опис калини, вiн намагався передати образ дiвчини, а дуб - молодий парубок) Хоч вiн i передавав своi почуття творам, але менi здаэться, що вiн не все сказав.Бiльша частина його душi залишалась тiльки в його пам'ятi, подалi вiд iнших.
Характерною особливiстю зображення жiнки в творчостi Франка є передача її рис через почуття митця. Тому вона для нас не зовсiм чiтко окреслена крiзь шовк поезiї, вона – частина автора, квiнтесенцiя його любовi.
Тая дiвчина горда, жорстока; вона, хоч i гаряче кохана, – образ зла, бо приносить тугу та страждання. Очi, мов криниця, очi, як те море, надiрвали серце… Та вона не вiдчуває себе винною, нема в неї спiвчуття.
Що щастя? Се ж ілюзія, Се привид, тінь, омана... О ти, ілюзіє моя, Зрадлива і кохана!
В Івана Франка любов до жінки — всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним.
У збірці «Зів’яле листя» талант І. Франка розкрився новою гранню. Він постав перед читачами як тонкий лірик, психолог, знавець людської душі. Багато віршів збірки мають народно-поетичну основу. У збірці переважають інтимні вірші, в них І. Франко розкрив трагедію людини, закоханої без взаємності. У «Зів’ялому листі» поет відобразив багато особистих переживань, але ліричного героя збірки не можна повністю ототожнювати з її автором. Це все-таки мистецький твір, із характерним для нього художнім вимислом, узагальненням. Збірка складається із трьох поетичних циклів, які автор називає «жмутками зів’ялого листя». Це ніби лірична драма, бо в ній досліджується внутрішній стан безнадійно закоханої людини, який призводить до трагічного фіналу. Багато віршів вражають глибиною почуттів. Франкові добре вдається передати мінливість настрою закоханої людини. Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» побудована на контрасті. Автор протиставляє красу дівчини і її вдачу: Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва А твоє слово остре, як бритва?»
Дівчина невеличка, «з горіха зерня», але вона приносить юнакові великі страждання, бо, кохаючи її, ліричний-герой губить свою душу. У вірші використовуються художні засоби фольклорного походження — порівняння дівчини з зорею, горіховим зерням. Ця поезія перегукується з народною піснею «Ой ти, дівчино, горда і пишна».
Збірка "Зів'яле листя" — велике досягнення в скарбниці української літератури. В особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Та у способі змалювання складних людських почуттів ці вірші дуже об'єктивні. Він страждав драматичним, нерозділеним коханням, але таким, що облагороджує, слугує джерелом натхнення, наповнює душу світлими і романтичними переживаннями. Образ дівчини в творах Франка - образ звичайної, але справжньої жінки. Задушевною щирістю бринять у віршах Франка струни особистого болю, і ми співпереживаємо з поетом в його зажурі, разом з ним відчуваємо "осінні думи", спостерігаючи, як "паде додолу листя з деревини, паде невпинно, чутно, сумовито..." Меланхолія зів'ялого листя. Воно устеляло алеї львівських парків шелестливим золотом, і брів ними наш поет і шепотів вірші, що їх складав. Так народилася збірка про зранене серце, нездійснене бажання, кохання без взаємності - "Зів'яле листя". Книжка потаємних, інтимних пісень, у яку вкладено "чуття скарб багатий". У ній Франко увіковічив свій ідеал коханої - чистий, далекий, нездійснений. Високу культуру серця, культуру почуттів випромінюють Франкові чарівливі, інтимні струни - вірші про кохання. Лірична драма "Зів'яле листя" вражає читача великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття незвичайним багатством змісту, тонкою грою емоцій. Незаперечним є одне: лірична драма Івана Франка "Зів'яле листя" - це шедевр поетичної майстерності. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно. Лірична збірка "Зів'яле листя" — це справжня трагедія закоханого серця.
У збірці «Зів’яле листя» І.Франко зачіпає тему нерозділеного кохання. На той момент йому було вже 40років, він тричі був закоханий, але жодне з цих кохань не було взаємним, чи, точніше, щасливим, бо не випало прожити спільно з жодною обраницею. Зате життєве страждання, як то завше буває в мистецтві, воздалося на сторінках творів. Більшість із них — справжні шедеври, якими українське письменство може повеличатися перед світом. Переживання ліричного героя - це й переживання Франка, його болючий досвід. Образ коханої - це збірний образ з його життя. Вона представлена перед нами у вигляді дуже красивою, але холодної жінки, яка не відповідає взаємністю. Хоч любов ліричного героя і нерозділене і приносить йому великі страждання, він не відчуває почуття люті і злості, у нього немає почуття помсти. Він постає перед нами як дуже благорода і розумна людина. І все ж таки кохання підтримує ліричного героя, надає йому натхнення, творчої наснаги і сили. Саме так. Кохання існує на землі здавна. Розділене воно чи ні, але все одно робить людину чистішою, благороднішою, кращою, надихає на найвеличніші подвиги й звершення. І саме таке кохання оспівав І. Франко у найгеніальнішому зі своїх творінь — збірці "Зів'яле листя", цих "хвилюючих писаних кров'ю серця рядках".
Готуючи текст реклами, я прочла усю збірку "Зів'яле листя". Передо мною постає молода гарна дівчина, яку "зли" батьки віддали за нелюбимого чоловіка. Вона дуже стаждає, бачу, як сльози катяться по дівчиному обличчі. Вона вже давно здалася і тому не супротивиться шлюбу. Цей образ дуже гарно прослідовується у вірші "Червона калино, чого в лузі гнешся?".
ВідповістиВидалитиАле є у цій збірці образ ще одної, зовсім іншої жінки. Вона горд чарівниця, чиї очі "запалюють серце пожаром", чиї уста — " тиха молитва ", а слово "гостре, як бритва".
Тож усі вірші збірки "Зів'яле листя" вражають великою внутрішньою силою, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій ліричного героя. Найвлучнішу характеристику провідного мотиву, який об'єднує всі твори книжки, дав П. Колесник. Це "кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, ... а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан хибного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства".
З величезного болю душі Франка з'явилася збірка «Зів'яле листя». Під тягарем життєвих обставин поет знесилився, почувався «зраненим звіром». Саме тому пісні в ній — «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця.
ВідповістиВидалитиФранко створив у збірці «Зів'яле листя» узагальнений образ жінки. Він то підіймає її до найвищих висот досконалості , то кидає на саме дно. Франко зображає нам 3 образи жiнки, але сила його майстерностi така, що перед нами постають 3 силуети однiєi постатi. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «з гострими кігтями». В одному образі зібрано безліч відтінків.
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...
ВідповістиВидалитиДесять pоків... Багато це чи мало. Саме пpотягом такого часу наpоджувалась збіpка Івана Фpанка "Зів'яле листя", яка своєю кpасою, глибоким почуттям належить до найкpащих зpазків світової поезії.
ВідповістиВидалитиТpагедію закоханого сеpця - "Зів'яле листя" можна поpівняти з поpами pоку, пpотягом яких зpостає, міцніє, зеленіє, цвіте та начебто вмиpає деpево, деpево кохання автоpа.
І. Франко у «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я».
Образ жінки як тінь, але тінь завжди слід за сонцем. І так образ жінки незмінно слідує за ліричним героєм збірки "Зів'яле листя". Саме образ жінки викликає всю палітру емоцій у ліричного героя, яку ми можемо спостерігати у всіх віршах цієї збірки.Проте, любов виявилася нещасливою. Все серце ліричного героя, всі його думки захоплені чином жінки, він повністю в її владі, він їй як раб, він відданий їй всією душею.
Любовь - священне почуття піднесло душу на недосяжні поетичні висоти, до яких долітають тільки одиниці.
Любов- це високе й красиве почуття. Але вона часто заставляє страждати людину. Так сталося і з ліричним героєм збірки "Зівяле листя". Тiльки чому ж так рано душу торкнув осiннiй холод, чому юнак спочатку має хоч якусь надію, а в кінці збірки можна побачити, що він готов віддати життя за кохання? Тому,що він приречений на палке, безнадiйне почуття,
ВідповістиВидалитибо в житті горда красуня "ним згордувала":
Щось щемить в душi, мов рана:
Се блiдая, горем п'яна,
Безнадiйная любов.
Я уявляю дівчину з каріми очами й темним волоссям, заплетеним у тугу косу.Вона незвичайна, мабуть, добре співає та має не одного залицяльника.
"Ой тії очі, темніші ночі,
Хто в них задивиться, сонця не хоче..."
Не бачить красуня того юнака серьйозним, вона іноді навіть не зирне в його сторону. Тому ліричний герой говорить:"твоє срденько колюче терня", "твоє слово гостре,як бритва".
Читаючи й розуміючи зміст поезій Франка, особливо зі збірки "Зівяле листя", можна зрозуміти, що подібні почуття переніс і сам митець. Тобто образ коханої дівчини він склав з рис характеру декількох дівчин...
Образ дівчини в творах Франка - образ звичайної, але справжньої жінки.
Через жінку завжди починались войни, конфлікти, через них робились безглузді вчинки. Як говорять французи:"Shershez la femme", тобто причина всьому - жінка.
В цій збірці вона призвела до безнадійності й страждання юнацького серця.
Тричі Франковi «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтiшаэму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла». Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» — пісні.
ВідповістиВидалити«Є в «Зів'ялому листі», — пише Дмитро Павличко, — речі такої красоти і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Рядки Франкової поезії нас просто чарують:
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Франко створив у збірці «Зів'яле листя» узагальнений і абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну: сила майстерності Франкової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості й прихованої іронії.
Збірка «Зів'яле листя» цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, палка й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі. Його любов до жінки — велична, всеохоплююча, правдива.
Се не та сирота, що без мами блука,
ВідповістиВидалитиНе голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска
Се любов моя плаче так гірко.
І.Франко
В Івана Франка любов до жінки — всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним.
У збірці «Зів’яле листя» талант І. Франка розкрився новою гранню. Він постав перед читачами як тонкий лірик, психолог, знавець людської душі. Багато віршів збірки мають народно-поетичну основу. У збірці переважають інтимні вірші, в них І. Франко розкрив трагедію людини, закоханої без взаємності. У «Зів’ялому листі» поет відобразив багато особистих переживань, але ліричного героя збірки не можна повністю ототожнювати з її автором. Це все-таки мистецький твір, із характерним для нього художнім вимислом, узагальненням. Збірка складається із трьох поетичних циклів, які автор називає «жмутками зів’ялого листя». Це ніби лірична драма, бо в ній досліджується внутрішній стан безнадійно закоханої людини, який призводить до трагічного фіналу. Багато віршів вражають глибиною почуттів. Франкові добре вдається передати мінливість настрою закоханої людини: від відчаю до нової надії.
Загальновiдомо, що будь-який мистецький твiр набуває особливого значення, коли вiн має на собi вiдбиток авторської бiографiї. Завдяки цiй особливостi постать автора стає ближчою до нас, зрозумiлiшою, дорожчою, бо ми сприймаємо тодi твiр як вiдвертiсть, щиру сповiдь друга.
ВідповістиВидалитиТакою “вiдвертiстю” стала для мене збiрка Iвана Франка “Зiв’яле листя”, яка побачила свiт 1896 року. Коли читаєш цi вiршi, складається враження, що слухаєш нiжну i щиру пiсню, в якiй переплелися ноти любовi, страждання, сподiвань i вiдчаю. Вони злилися в єдину мелодiю душевного болю, i народилася пiсня:
…Се розлука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гiрко.
Як мені відомо,причиною написання збірки був щоденник пристрасного закоханого, що пішов з життя через нерозділене кохання.Але сам автор зазначав,що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною підробкою.
І ось постало питання, чи був насправді цей щоденник? Виявляється, що був. І відповідь на це питання ми знаходимо в нарисі Уляни Кравченко.У мемуарах письменниці не лише всебічно змальовується життя молодої дівчини на першій її шкільній практиці в повітовому містечку Бібрці на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє прізвище та ім'я поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний вчитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися, він прислав їй любовного листа-щоденника, а сам зник з містечка. В усних зізнаннях і в щоденникових юнак погрожував самогубством, але Уляна Кравченко в цьому не впевнена.
Але не дивлячись на це,мені здається,що Франко взяв цей щоденник,як основу,а всі свої вірші писав під впливом думок,почуттів,які на нього наринули.Тому у кожному вірші,ми можемо спостерігати образи тих жінок,які були у його житті.Які йому подобалися,або яких він кохав.Ці жінки внесли не малий внесок до написання творів,а також сприяли подальшому розвитку ідей.
На мою думку образ жінки є другим після образу поета. Поет - головний образ, тому що він - людина, яка передає свої почуття, яка розказує про своє нещасливе кохання.
ВідповістиВидалитиУ "Зів'ялому листі" є три образи жінки. Кожна із них не зхожа одна на одну. Кожна з них гарна по-своєму. У кожної з них свої недоліки. Кожна має свою історію. Усі вони, як різні пори року. Кожна з них оставила свій слід у душі поета. Кожна з них змогла забрати собі шматочок від серця поета.
Та найбільше мені запам'ятався образ третьої жінки. Мабудь, тому що вона була егоїстичною, безжальною, та дуже красивою. Такі люди, хоч і не подобаються мені, але неодміно запам'ятовуються на все життя.
Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Франко створив у збірці «Зів’яле листя» узагальнений образ жінки. Він то піднімає її до неба, то кидає на дно. «Одна, лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина», друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня», третя — «Женина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну, така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї жіночої постаті. В одному образі безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії. Поет тужить за своїм ідеалом, якого не знаходить в житті: Я не люблю тебе, о ні, Люблю я власну мрії, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію.Кохання творить з людиною дивні дива. Покохавши, людина відчуває себе «сильним і свобідним, мов той, що вирвався з тюрми на світ, Таким веселим, щирим і лагідним. Звертаючись до коханої, поет «щасливий, наче цар могутній», освідчується їй: «Я б душу дав за тебе». Кохання героя — «найжаркіший порив «його душі і тіла, «найкращий спів», це «славний подвиг» його життя».
ВідповістиВидалитиОбраз жiнки - найголовнiший образ у збiрцi "Зiв'яле листя". Iван Франко передав всi почуття до подобавшихся йому жiнок. Вiн описуэ, як вiн кохав, як цi жiнки до нього ставилися. збiрка пронизана романтизмом i власними почуттями поета. Навiть в його творах мають скритий змiст (наприклад - в опис калини, вiн намагався передати образ дiвчини, а дуб - молодий парубок)
ВідповістиВидалитиХоч вiн i передавав своi почуття творам, але менi здаэться, що вiн не все сказав.Бiльша частина його душi залишалась тiльки в його пам'ятi, подалi вiд iнших.
Характерною особливiстю зображення жiнки в творчостi Франка є передача її рис через почуття митця. Тому вона для нас не зовсiм чiтко окреслена крiзь шовк поезiї, вона – частина автора, квiнтесенцiя його любовi.
ВідповістиВидалитиТая дiвчина горда, жорстока; вона, хоч i гаряче кохана, – образ зла, бо приносить тугу та страждання. Очi, мов криниця, очi, як те море, надiрвали серце… Та вона не вiдчуває себе винною, нема в неї спiвчуття.
Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана...
О ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!
В Івана Франка любов до жінки — всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним.
ВідповістиВидалитиУ збірці «Зів’яле листя» талант І. Франка розкрився новою гранню. Він постав перед читачами як тонкий лірик, психолог, знавець людської душі. Багато віршів збірки мають народно-поетичну основу. У збірці переважають інтимні вірші, в них І. Франко розкрив трагедію людини, закоханої без взаємності. У «Зів’ялому листі» поет відобразив багато особистих переживань, але ліричного героя збірки не можна повністю ототожнювати з її автором. Це все-таки мистецький твір, із характерним для нього художнім вимислом, узагальненням. Збірка складається із трьох поетичних циклів, які автор називає «жмутками зів’ялого листя». Це ніби лірична драма, бо в ній досліджується внутрішній стан безнадійно закоханої людини, який призводить до трагічного фіналу. Багато віршів вражають глибиною почуттів. Франкові добре вдається передати мінливість настрою закоханої людини.
Лірична поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» побудована на контрасті. Автор протиставляє красу дівчини і її вдачу:
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва
А твоє слово остре, як бритва?»
Дівчина невеличка, «з горіха зерня», але вона приносить юнакові великі страждання, бо, кохаючи її, ліричний-герой губить свою душу. У вірші використовуються художні засоби фольклорного походження — порівняння дівчини з зорею, горіховим зерням. Ця поезія перегукується з народною піснею «Ой ти, дівчино, горда і пишна».
Збірка "Зів'яле листя" — велике досягнення в скарбниці української літератури.
ВідповістиВидалитиВ особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Та у способі змалювання складних людських почуттів ці вірші дуже об'єктивні. Він страждав драматичним, нерозділеним коханням, але таким, що облагороджує, слугує джерелом натхнення, наповнює душу світлими і романтичними переживаннями. Образ дівчини в творах Франка - образ звичайної, але справжньої жінки.
Задушевною щирістю бринять у віршах Франка струни особистого болю, і ми співпереживаємо з поетом в його зажурі, разом з ним відчуваємо "осінні думи", спостерігаючи, як "паде додолу листя з деревини, паде невпинно, чутно, сумовито..." Меланхолія зів'ялого листя. Воно устеляло алеї львівських парків шелестливим золотом, і брів ними наш поет і шепотів вірші, що їх складав. Так народилася збірка про зранене серце, нездійснене бажання, кохання без взаємності - "Зів'яле листя". Книжка потаємних, інтимних пісень, у яку вкладено "чуття скарб багатий". У ній Франко увіковічив свій ідеал коханої - чистий, далекий, нездійснений. Високу культуру серця, культуру почуттів випромінюють Франкові чарівливі, інтимні струни - вірші про кохання. Лірична драма "Зів'яле листя" вражає читача великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття незвичайним багатством змісту, тонкою грою емоцій. Незаперечним є одне: лірична драма Івана Франка "Зів'яле листя" - це шедевр поетичної майстерності. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.
Лірична збірка "Зів'яле листя" — це справжня трагедія закоханого серця.
У збірці «Зів’яле листя» І.Франко зачіпає тему нерозділеного кохання. На той момент йому було вже 40років, він тричі був закоханий, але жодне з цих кохань не було взаємним, чи, точніше, щасливим, бо не випало прожити спільно з жодною обраницею. Зате життєве страждання, як то завше буває в мистецтві, воздалося на сторінках творів. Більшість із них — справжні шедеври, якими українське письменство може повеличатися перед світом.
ВідповістиВидалитиПереживання ліричного героя - це й переживання Франка, його болючий досвід. Образ коханої - це збірний образ з його життя. Вона представлена перед нами у вигляді дуже красивою, але холодної жінки, яка не відповідає взаємністю. Хоч любов ліричного героя і нерозділене і приносить йому великі страждання, він не відчуває почуття люті і злості, у нього немає почуття помсти. Він постає перед нами як дуже благорода і розумна людина. І все ж таки кохання підтримує ліричного героя, надає йому натхнення, творчої наснаги і сили. Саме так. Кохання існує на землі здавна. Розділене воно чи ні, але все одно робить людину чистішою, благороднішою, кращою, надихає на найвеличніші подвиги й звершення. І саме таке кохання оспівав І. Франко у найгеніальнішому зі своїх творінь — збірці "Зів'яле листя", цих "хвилюючих писаних кров'ю серця рядках".