Іван Франко в Криворівні

    Досліджували  Гуцульщину  етнографи,  географи,  фольклористи,  мовознавці.  Деякі  їх описи  походять  ще  з  XVIII,  більш  систематичні  -  з  другої  половини  XIX  століття.  Але особливе  зацікавлешія  Гуцульщиною  припадає  на  кінець  XIX  -  початок  XX  ст.,  коли з'являються  фундаментальні  дослідження  з  етнографії  і  фольклору  В.  Шухевича,  А. Онищука, Іван  Франко  уважно  стежив  за  всією  літературою  про  Карпати.

  Ще  замолоду  його захопив  образ  легендарного  опришка  Довбуша;  карпатський  фольклор,  карпатська  тема цікавили постійно Чсремоша. Вона  стала  своєрідним  центром  єднання  демократичних  сил  української  культури, очолюваних.

  Одночасно  навколишня  природа,  життя  гуцулів  ставали  предметом  творчих  студій,  і не  одна  перлина  української  літератури  народилася  тут.  Досить  згадати  "Тіні  забутих предків"  М.  Коцюбинського,  оповідання  і  поезії  І.  Франка,  буркутські  вірші  Лесі Українки.

  Найкраще  оглянути  село  з  вершини  якоїсь  найближчої  гори,  тим  більше,  що письменники саме звідси малювали його види. На початку поеми Івана Франка "Терен у нозі":

 ...Ось під нами Черемош ізвився,

Як гадюка та срібно-зелена;

Він шумить, клекоче, мов скажений,

Під горбком гризе скалистий берег,

Та над ним в святковому спокою

Гріється мале село гуцульське.

Понад берегом стежки стрічками,

По стежках то легіні купками…

   А ось  і  та  дерев'яна  церковця  гуцульська.  У  цій  же  церкві  бував  і  Олекса  Довбуш. Поруч з клубом у Криворівні- музей Івана Франка. Це була колись хата Василя Якіб'юка. Туг багато років відпочивав улітку Франко. На подвір'ї - пам'ятник Каменяреві (погруддя), встановлений  у   1952  р.  (музей  відкрито  на  рік  пізніше),  та  меморіальна  плита  з написом:  "В  честь  Іванові  Франкові  Гуцульщина  І916-  1926" цей  пам'ятник-плита має свою яку названо іменем Франка.

  Це мальовничий обрив над Черемошем по дорозі до Жаб'є. 

  З цієї цей пам'ятник, і гуцули закопали плиту в землю до слушного часу. У  будинку  кілька  кімнат.  Смерекові  стіни  пахнуть  живицею.  Ось  кімнатка,  в  якій жив  Франко.  Стіл,  за  яким  працював  він,  топірець,  з  яким  ходив  по  горах,  гуцульська мальована  тарілка,  з  якої  їв.  На  стінах  -  фотографії  мешканців  Криворівні,  сучасників Франка,  і  їхні  спогади  про  письменника.  Коли  вперше  побував  Франко  у  Криворівні, достеменно не відомо. Постійно почав тут відпочивати з 1901 року. Саме в листах з цього літа.

  Тоді вона бачилась з Франком. Спочатку, як згадує Олекса Волянський, приїхала до Криворівні дружина Гнатюка з дружиною Франка в 1899 р. У 1900 р. сім'я Франка відпочивала влітку у селі Криворівні в зміг;  але,  очевидно,  допомагав  влаштувати  сім'ю.  Василь  Гнатович  Цвіленюк  з  Ясенова згадує,  що  він  бачив,  як  Франко  з  дружиною  й  дітьми  їхав  на  фірі  селянина  Миколи Джурака.  Місцевий  пан  Баворський  запропонував  Франкові  свій  фіакр,  але  письменник відповів; "Я хлопський син і хочу їхати і розмовляти з гуцулами".

  Майже  щоденно  зустрічалися  у  Криворівні  Франко  і  Коцюбинський.  Допізна  вели цікаві розмови про літературу. Коцюбинський намагався говорити гуцульським діалектом, який  він  рясно  використав  у  "Тінях  забутих  предків".

  Денис  Лук'янович  малює  в  своїх мемуарах  одну  таку  зустріч  двох  письменників.
 

  "...Елегантний  Коцюбинський  навіть  у Криворівні  носив  твердий  комірчик  та  краватку,  хоч  мусив  від  липневої  спеки  витирати лисину батистовою хусточкою. 

  З його появою прояснів наш шановний господар Франко. 

  А  милий  гість,  посміхаючись,  спитав:  

Єк  днюєте,  гідний  пане?  Гаразд,  єк  ви?  -  запитав Франко. - Що дієте?

-  Тручьив-сми  днинку  єдну  і  другу.  Тепер  починаю  працювати,  лиш  боєв-сми,  чи  не спізнюся до вас.

-   Ви вдруге літуєте в нас і придбали славу людини, яка не спізнюється.

-  Так,  краще,  нині  я  довше  мочив  руки  в  Мітчуковім  чуркалі,  а  вода,  каже  мій  Якіб'юк, дуже помагаюча.

- Хай здорові будуть ті трудящі руки, хай дужі будугь за те, що обладнали чуркало.

  Живучи  в  Криворівні,  неначебто  на  канікулах,  Франко  не  покидав  пера.  Більшу частину  часу  відводив  на  працю,  хоч  блискуче  умів  поєднувати  працю  з  відпочинком. На місцевому матеріалі написав він поему "Терен у нозі"", яку присвятив своїй знайомій з  цього  ж  села  Зіновії  Бурачинській,  що  розповідала  йому  цікаві  гуцульські  легенди. 

  У Криворівні  написане  оповідати  "У  кузні",  вірш  в  альбом  Ользі  Макаревич  "У  безсонну ніченьку" та ін. Пошта  щодня  привозила  Франкові  багато  газет  і  книжок.  Письменник  не  був тут  відрізаним  від  культурного  світу.  Тут  він  готує  дальші  випуски "Універсальної бібліотеки", перекладає поезії Шевченка на німецьку мову, пише публіцистичні статті для преси і наукові розвідки.

 
  Як і у Львові, Франко в Криворівні мав свій режим дня. Вставав рано і йшов у ліс 

збирати гриби, потім купався, снідав і сідав за роботу. Працював до півдня. Відтак  ішов на  пляж,  де на нього вже  чекало товариство. У товаристві був дотепним,  веселим. 

 
  Після обіду знову працював, і тільки після підвечірку, якщо не перешкоджали якісь відвідувачі, поспішав вимагав  руху.  

  Франко  любив  ходити  пішки.  У  Львові  завжди  пішки  ходив  на  роботу. З  Криворівні  йшов  до  Жаб'я.  Він  був  невтомним  мандрівником,  витривалим  туристом. 

  Любов  до  природи  вела  його  на  високі  гірські  вершшш,  звідки  відкривалася  краса верховини.  У  Криворівні  побував  на  кожному  ближчому  груні,  охоче  йшов  теж  у  далекі походи.  "З  Криворівні  ми  робили  цілою  родиною,  а  часом  і  великим  товариством  далекі прогулянки  до  далеко  віддалених  гуцульських  хат,  -  згадує  дочка  письменника  Ганна Франко-Ключко.  -  Раз  ми  відвідали  120-літню  стареньку  гуцулку,  котра,  щоправда, 

була  вдвоє  згорблена,  але  зате  метка  і  балакуча.  Вона  була  щаслива  і  радісна,  як  тато наговорив відпровадила  нас  далеко  з  хати,  дякуючи  нам  за  відвідини,  "що  ви  отеє  такі  добрі  та чемні,  що  мене  не  лінувалися  відвідти".  

  Ходили  ми  до  Довбушевої  печери,  де  колись  Довбуш закопав свій великий скарб. Ми йшли вузькими стежками, переходили високі гори і темні провалля,  минали  бурхливі  потоки  і  гірські  озера,  що  таємно  і  зловіщо  виблискували  до місяця  з-поміж  високих  смерек.  

  Коли  ми  прийшли  до  славних  печер,  були  помучені  і голодні.  Привітні  вівчарі  запросили  нас  до  колиби,  погостили  нас  надзвичайно  смачною 

кулешею  з  густим  молоком  і  овечим  молодим  сиром  (будз).  По  вечері  ми  полягали спати.  З  одного  боку,  покрівля,  з  другого,  огнище  наповняло  наш  захист  димом  і  дуже приємним теплом. Тато ще довго сидів з вівчарями, слухаючи їх оповідань. Повернувшись з Криворівні, тато привіз багато написаного, багато нових планів і з відновленою енергією брався до праці" .

  Улюбленим місцем туристів на Гуцульщині є Писаний Камінь на одній з найвищих вершин біля Ясенова, названий так від численних написів - прізвищ тих, хто там побував. Син  Франка  Петро  згадує,  що  "батько  раз  чи  два  рази  був  на  Писанім  Камені  і  залишив там син  Франка  Тарас:  

"Тривалішу  подорож  з  чималим  товариством  зробив  Іван  Франко на  Писаний  Камінь  коло  Ясенова.  Ми,  діти,  раз  у  раз  просили  маму,  щоб  якнайчастіше спочивати по дорозі і, де тільки можна, освіжатися холодною водою. І якраз ці два заходи не гору, не треба робити багато коротких відпочинків, але один довший. І поки ми сиділи або лежали, малиновий  кущ.  Мандруючи,  батько  ніколи  не  припадав  до  джерела  з  холодною,  як  лід, водою, ніж переобтяжувати ними шлунок.

  Але й добившись мети мандрівки, Франко не гаяв часу. Пам'ятаю, коли ми вийшли на  Писаний  Камінь,  названий  так  від  численних  написів,  що  видніли  на  мальовничих скелях, тато підкріпив сили, потім подрався на найвищу скелю.

  Вилазячи  на  гладку  стіну,  шукав  чогось,  знайшов  і  почав  із  щілини  висмикувати якесь зілля, - яке саме, знизу не було видно, - і клав собі в кишеню. Коли ж зліз, витягував пару  корінців  карлуватої  папороті.  -  Ану,  жінко,  і  ви,  діти,  покуштуйте  кореня  цієї папороті, який він солодкий! Не бійтеся, він їстивний і навіть дуже поживний.

  Ми  їли  і  смакували  і  відірватися  не  могли,  а  тато  за  той  час  прочитував  написи, оглядав  чудову  околицю,  вивчав  географічну  карту,  яку  мав  із  собою  один  із  знайомих туристів, розмовляв з товариством і оповідав щось веселе, бо туристи раз у раз сміялися".

автор: Воскресенська О.