Іван Франко і пісня - невіддільні. Народна пісня сприяла сину нагуєвицького коваля Якова Франка піднятися до вершин української поезії. Іван Франко залишив після себе великий спадок. Багато його творів покладено на музику. На його твори було написано близько двохсот композицій, а на окремі твори по декілька. У першу чергу це пісня Віталія Козловського "Чого являєшся мені у сні".М. Лисенко, видатний український композитор, на тексти Івана Франка написав шість романсів. Його поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на музику поклав композитор А.Кос-Анатольський. Вона входить до репертуару найкращих тенорів світу. Іван Франко був переповнений піснями народними і власними, жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:
Піснями людина завжди супроводжувала своє життя. Всім відомі українські народні пісні: "Ніч яка місячна", "Реве та стогне Дніпр широкий". Багато поетичних творів І.Я.Франка покладено на музику і стали народними піснями, тобто їх співають і знають і досі. Тож Франко залишив нам багату пісенну творчість. Хто не слихав пісні "Чого являєшся мені у сні"? В нашому класі дійсно кожен знає її. Іван Франко був переповнений піснями — народними і власними, жив ними.Його пісні справжні, живі, показують справжні почуття, тому їх люблять і сьогодні! Ось, як говорив про це сам письменник:
Пісне, моя ти сердечна дружино, Серця відрадо в дні горя і сліз, З хати вітця, як єдинеє віно, К тобі любов у житті я приніс. Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого тяжкого життя.
Поетична спадщина Івана Франка співзвучна з народнопісенною творчістю. Він відчував і вдало використовував у своїх віршах пісенну образність, опрацьовував жанрове розмаїття фольклорного скарбу, чудову ритмомелодику українських пісень. У циклі «Веснянки» ми знаходимо органічні для народного світобачення образи та мотиви. Прокидається природа, на весняне поле виходить орач, спрагла земля чекає на добрий засів:
Доля грядки капле, Красу садить, розум сіє. («Ой що в полі за димове?..»)
Поетична уява Франка гармонійно поєднує власні художні знахідки з традиційною образною системою, втіленою в народних піснях («місяць-князь», «ясне личенько», «дівчина-пахучая квітка», «дівчина-зірничка», «сльози-роси», «рум'янеє личко»). Нерідко знаходимо у Франковій поезії своєрідно опрацьовані і наповнені новим змістом народні паралелізми:
Розвивайся ти, високий дубе, Весна красна буде! Розпадуться пута віковії, Прокинуться люди! («Розвивайся ти, високий дубе...», із циклу «Україна»).
Характерні для його творчості і народнопісенні протиставлення. Наприклад, у вірші «Жіноче серце! Чи ти лід студений...» із циклу «Сонети» поет запитує, чим є загадкове жіноче серце — льодом студеним чи цвітом весни? Але найяскравіше простежується зв'язок з народними піснями в ліричній драмі Франка «Зів'яле листя». Цілі строфи дихають цим пісенним чаром:
Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, Ачень, утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває. («Безмежнеє поле в сніжному завою...»)
Пісенна спадщина Івана Франка У житті Івана Франка пісня займає чимало місця. По-перше, це стосується його особистих творів. Франко - поетичний геній, його поезія легка та мелодійна, тому чимало його творів було покладено композиторами на музику. Деякі з творів (зокрема, "Червона калина, чого в лузі гнешся") стали народними піснями. А чи може народ висловити більшу шану свому поетові, ніж поклавши його твори до скарбниці народної пісні? Ті твори Франка, що стали піснями, увічнять його не тільки як автора чудових творів, а й як людину, що зробила свій цінний внесок до української музики. Не треба забувати й про зворотню діяльність поета у цій сфері. Він не тільки автор багатьох пісень, а ще й їх збирач. Збирав українські народні пісні (зокрема, коломийки), багато їх знав намам'ять, навіть сам співав. Тож його заслуга - те, що зафіксував та допомог зберегтися чималій кількості української пісенної творчості. Пісня оточувала Франка з дитинства, ще у рідному селі Нагуєвичі, тож малий Іванко, з його тонкою, ліричною душею не міг не полюбити, не прив'язатися до пісенних надбань власного народу. Тому не є дивною така велика роль пісні у житті та творчості Каменяра.
Пісня і праця - великі дві сили. Їм я до скону бажаю служить. І. Франко Творчисть для І.Франка завжди була на першому місці. Серед його творів, почесне місце відведено і пісням. Франко народився в Галичинi, серед чарiвноï карпатськоï природи, серед своєрiдних i поетичних людей з незайманими душами, з ïх поезiєю та пiснею. Перш за все вiн чув пiснi вiд своєï матерi, вона знала багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше Коли йому минав десятий рік, він почав уже записувати материні поетичні скарби, а також розпитував «свідущих людей» з рідного села Нагуєвичів, і так склався цілий зошит. «Від мами, — писав пізніше І. Франко, — я позаписував і вивчив напам’ять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл» Потiм пiсня увiйшла в його твори - ми зустрiчаємо в них народнi мелодiï, фольклорну лексику, особливi художнi засоби. Досить згадати лише назви творiв Франка: "Ой, що в полi за димове?", "Ой, рано я, рано устану...", "Мiсяцю, князю...", "Ой, жалю мiй, жалю..." тощо. Та й слова "пiсня", "дума" присутнi в багатьох заголовках поезiй Франка: "Народна пiсня", цикл "Скорбнi пiснi", "Дума про Наума Безумовича" та багато iнших. Отже протягом усього життя Івана Франка супроводила пісня: то він слухав і співав, записував і досліджував народні пісні, глибше пізнаючи через них народне життя, горе, радощі, відкриваючи в них відгомони народної історії і психології, етики і естетики, то творив власні поезії, називаючи їх, як і Шевченко, піснями та думами, несучи в них своєму народові «огонь в одежі слова», «правдиву іскру Прометея». Багато з цих його поезій покладено на музику, на їх основі створено чимало композицій різних жанрів — від романса до великих симфонічних і вокальних творів.
Пісенна спадщина Івана Франка велика і не дивно, тому що основним джерелом натхнення був народ з живою мовою. І та «дівчина, з горіха зерня» у якої «…очі , колюче терня» і червона калина, яка «в лузі гнеться». Перед очима з`являеться біла домівка, поряд якої росте червона калина. «Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна. Не дивися в той бік, моя пташко!» Небагато хто знає, як твір літературного походження, настільки вона стало близько до народного духа. Пісенна спадщина Франка дає тонке відчуття рідного слова, яке є скарбом, колодязем живої і чистої води.
Я вважаю, що найважливіше місце в українській культурі займає фольклор, а саме - пісні. Музика супроводжує нас все життя. Вона надихає, пробуджує в нас найрізноманітніші почуття. Пісні також характеризують певний період в житті народу, не тільки описують події, а й передають ті почуття, які супроводжували ці події. Наприклад, від болгар і сербів взяли українці основу пісні, про яку у Франка є окрема розвідка під назвою “Теща в полоні у зятя”. Окремо розглядаються так звані “невольницькі плачі”, яких на Україні було дуже багато, і які Франко поділяє на плачі жіночі (переважно у Галичини і “плачі мужеські” (у формі кобзарських дум): Коли турки воювали Білу челядь забирали, І в нашої попадоньки Взяли вони три дівоньки. Єдну взяли попри коні, Попри коні на ремені Другу взяли попри возі, Попри возі на мотузі, Трету взяли в чорні мажі [8].
І.Франко вважав, що ця пісня була складена у Карпатських горах (можливо, в Угорській Русі, що в ХVІ ст. якийсь час була під владою турків). Сербо-болгарського впливу дослідник у ній не вбачав, припускаючи, що з України зразки згаданої пісні переходили до росіян та білорусів. Окремі українські народні пісні зберігають пам‘ять про степову сторожу (у ХVІ ст. польський уряд організував сто-рожу на степах, що межували з татарськими землями). Історичне тло багатьох пісенних варіантів “виблідло” (за висловом І.Франка), але кінцева сцена – поява турка і дівчини – полоненки дала можливість досліднику з різних уривків пісень про сторожу реконструювати всю пісню.
Iван Франко багато разiв називав себе справжнiм сином українського народа - народа спiвучого, народа, звикшого усi свої горестi й радощi виливати в пicнях. Звичайно, лiрика поета не могла не зазнати значного впливу цього рiзновиду народної творчостi.
Франко застосовує в своїх вiршах постiйнi епiтети, фольклорну лексику, звертання, пicенну форму, повтори, властивi пiсням. Ритмiка його поезiї часто нагадує спiв. Сааме тому так багато вiршей покладено на музику…
Зелений явір, зелений явір, Ще зеленіша ива; Ой між усіми дівчатоньками Лиш одна мені мила.
Червона рожа, червона рожа Над усі квіти гожа; Не бачу рожі, не бачу рожі, Лиш її личка гожі.
Часто порiвнює дiвчат iз квiтами: а то вiзитна картка українського спiву. Пiсенну спадщину Франка можна вважати ниттю, що поєднюю нас iз минулими поколiннями.
Іван Франко і пісня - невіддільні. Народна пісня сприяла сину нагуєвицького коваля Якова Франка піднятися до вершин української поезії. Іван Франко залишив після себе великий спадок. Багато його творів покладено на музику. На його твори було написано близько двохсот композицій, а на окремі твори по декілька. У першу чергу це пісня Віталія Козловського "Чого являєшся мені у сні".М. Лисенко, видатний український композитор, на тексти Івана Франка написав шість романсів. Його поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на музику поклав композитор А.Кос-Анатольський. Вона входить до репертуару найкращих тенорів світу.
ВідповістиВидалитиІван Франко був переповнений піснями народними і власними, жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у житті я приніс.
Піснями людина завжди супроводжувала своє життя. Всім відомі українські народні пісні: "Ніч яка місячна", "Реве та стогне Дніпр широкий".
ВідповістиВидалитиБагато поетичних творів І.Я.Франка покладено на музику і стали народними піснями, тобто їх співають і знають і досі.
Тож Франко залишив нам багату пісенну творчість. Хто не слихав пісні "Чого являєшся мені у сні"? В нашому класі дійсно кожен знає її.
Іван Франко був переповнений піснями — народними і власними, жив ними.Його пісні справжні, живі, показують справжні почуття, тому їх люблять і сьогодні!
Ось, як говорив про це сам письменник:
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у житті я приніс.
Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого тяжкого життя.
Поетична спадщина Івана Франка співзвучна з народнопісенною творчістю. Він відчував і вдало використовував у своїх віршах пісенну образність, опрацьовував жанрове розмаїття фольклорного скарбу, чудову ритмомелодику українських пісень.
ВідповістиВидалитиУ циклі «Веснянки» ми знаходимо органічні для народного світобачення образи та мотиви. Прокидається природа, на весняне поле виходить орач, спрагла земля чекає на добрий засів:
Доля грядки капле,
Красу садить, розум сіє.
(«Ой що в полі за димове?..»)
Поетична уява Франка гармонійно поєднує власні художні знахідки з традиційною образною системою, втіленою в народних піснях («місяць-князь», «ясне личенько», «дівчина-пахучая квітка», «дівчина-зірничка», «сльози-роси», «рум'янеє личко»). Нерідко знаходимо у Франковій поезії своєрідно опрацьовані і наповнені новим змістом народні паралелізми:
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди!
(«Розвивайся ти, високий дубе...», із циклу «Україна»).
Характерні для його творчості і народнопісенні протиставлення. Наприклад, у вірші «Жіноче серце! Чи ти лід студений...» із циклу «Сонети» поет запитує, чим є загадкове жіноче серце — льодом студеним чи цвітом весни?
Але найяскравіше простежується зв'язок з народними піснями в ліричній драмі Франка «Зів'яле листя». Цілі строфи дихають цим пісенним чаром:
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
Ачень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
(«Безмежнеє поле в сніжному завою...»)
Пісенна спадщина Івана Франка
ВідповістиВидалитиУ житті Івана Франка пісня займає чимало місця. По-перше, це стосується його особистих творів. Франко - поетичний геній, його поезія легка та мелодійна, тому чимало його творів було покладено композиторами на музику. Деякі з творів (зокрема, "Червона калина, чого в лузі гнешся") стали народними піснями. А чи може народ висловити більшу шану свому поетові, ніж поклавши його твори до скарбниці народної пісні? Ті твори Франка, що стали піснями, увічнять його не тільки як автора чудових творів, а й як людину, що зробила свій цінний внесок до української музики.
Не треба забувати й про зворотню діяльність поета у цій сфері. Він не тільки автор багатьох пісень, а ще й їх збирач. Збирав українські народні пісні (зокрема, коломийки), багато їх знав намам'ять, навіть сам співав. Тож його заслуга - те, що зафіксував та допомог зберегтися чималій кількості української пісенної творчості.
Пісня оточувала Франка з дитинства, ще у рідному селі Нагуєвичі, тож малий Іванко, з його тонкою, ліричною душею не міг не полюбити, не прив'язатися до пісенних надбань власного народу. Тому не є дивною така велика роль пісні у житті та творчості Каменяра.
Пісня і праця - великі дві сили.
ВідповістиВидалитиЇм я до скону бажаю служить.
І. Франко
Творчисть для І.Франка завжди була на першому місці. Серед його творів, почесне місце відведено і пісням.
Франко народився в Галичинi, серед чарiвноï карпатськоï природи, серед
своєрiдних i поетичних людей з незайманими душами, з ïх поезiєю та пiснею.
Перш за все вiн чув пiснi вiд своєï матерi, вона знала багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше Коли йому минав десятий рік, він почав уже записувати материні поетичні скарби, а також розпитував «свідущих людей» з рідного села Нагуєвичів, і так склався цілий зошит.
«Від мами, — писав пізніше І. Франко, — я позаписував і вивчив напам’ять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл»
Потiм пiсня увiйшла в його твори - ми зустрiчаємо в них народнi мелодiï, фольклорну лексику, особливi художнi засоби. Досить згадати лише назви творiв Франка: "Ой, що в полi за димове?", "Ой, рано я, рано устану...", "Мiсяцю, князю...", "Ой, жалю мiй, жалю..." тощо. Та й слова "пiсня", "дума" присутнi в багатьох заголовках поезiй Франка: "Народна пiсня", цикл "Скорбнi
пiснi", "Дума про Наума Безумовича" та багато iнших.
Отже протягом усього життя Івана Франка супроводила пісня: то він слухав і співав, записував і досліджував народні пісні, глибше пізнаючи через них народне життя, горе, радощі, відкриваючи в них відгомони народної історії і психології, етики і естетики, то творив власні поезії, називаючи їх, як і Шевченко, піснями та думами, несучи в них своєму народові «огонь в одежі слова», «правдиву іскру Прометея». Багато з цих його поезій покладено на музику, на їх основі створено чимало композицій різних жанрів — від романса до великих симфонічних і вокальних творів.
Пісенна спадщина Івана Франка велика і не дивно, тому що основним джерелом натхнення був народ з живою мовою. І та «дівчина, з горіха зерня» у якої «…очі , колюче терня» і червона калина, яка «в лузі гнеться». Перед очима з`являеться біла домівка, поряд якої росте червона калина.
ВідповістиВидалити«Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!»
Небагато хто знає, як твір літературного походження, настільки вона стало близько до народного духа.
Пісенна спадщина Франка дає тонке відчуття рідного слова, яке є скарбом, колодязем живої і чистої води.
Я вважаю, що найважливіше місце в українській культурі займає фольклор, а саме - пісні. Музика супроводжує нас все життя. Вона надихає, пробуджує в нас найрізноманітніші почуття. Пісні також характеризують певний період в житті народу, не тільки описують події, а й передають ті почуття, які супроводжували ці події. Наприклад, від болгар і сербів взяли українці основу пісні, про яку у Франка є окрема розвідка під назвою “Теща в полоні у зятя”. Окремо розглядаються так звані “невольницькі плачі”, яких на Україні було дуже багато, і які Франко поділяє на плачі жіночі (переважно у Галичини і “плачі мужеські” (у формі кобзарських дум):
ВідповістиВидалитиКоли турки воювали
Білу челядь забирали,
І в нашої попадоньки
Взяли вони три дівоньки.
Єдну взяли попри коні,
Попри коні на ремені
Другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі,
Трету взяли в чорні мажі [8].
І.Франко вважав, що ця пісня була складена у Карпатських горах (можливо, в Угорській Русі, що в ХVІ ст. якийсь час була під владою турків). Сербо-болгарського впливу дослідник у ній не вбачав, припускаючи, що з України зразки згаданої пісні переходили до росіян та білорусів. Окремі українські народні пісні зберігають пам‘ять про степову сторожу (у ХVІ ст. польський уряд організував сто-рожу на степах, що межували з татарськими землями). Історичне тло багатьох пісенних варіантів “виблідло” (за висловом І.Франка), але кінцева сцена – поява турка і дівчини – полоненки дала можливість досліднику з різних уривків пісень про сторожу реконструювати всю пісню.
Iван Франко багато разiв називав себе справжнiм сином українського народа - народа спiвучого, народа, звикшого усi свої горестi й радощi виливати в пicнях. Звичайно, лiрика поета не могла не зазнати значного впливу цього рiзновиду народної творчостi.
ВідповістиВидалитиФранко застосовує в своїх вiршах постiйнi епiтети, фольклорну лексику, звертання, пicенну форму, повтори, властивi пiсням. Ритмiка його поезiї часто нагадує спiв. Сааме тому так багато вiршей покладено на музику…
Зелений явір, зелений явір,
Ще зеленіша ива;
Ой між усіми дівчатоньками
Лиш одна мені мила.
Червона рожа, червона рожа
Над усі квіти гожа;
Не бачу рожі, не бачу рожі,
Лиш її личка гожі.
Часто порiвнює дiвчат iз квiтами: а то вiзитна картка українського спiву.
Пiсенну спадщину Франка можна вважати ниттю, що поєднюю нас iз минулими поколiннями.