Дитинство Франка

  Душа людини формується там, де вона народилася та зробила свої перші кроки, тож бодай трохи зрозуміти сутність Франка можна, побувавши в його батьківській садибі, розташованій у селі Нагуєвичах Львівської області.

  Іван Франко народився в мальовничому селі на Дрогобиччині 27 серпня 1856 року. Франківські місця тут, у першу чергу, пов’язані з хатою батьків письменника.

 Сім’я мешкала на хуторі Слобода, що розкинувся на горбі у нижньому кінці села Нагуєвичі, яке довгою стрічкою простягнулося вздовж річки Збір поміж лісів - Радичів, Панчужна, Діл. Оселя Франків неодноразово руйнувалася: хату, кузню, господарські будівлі та криницю відтворили за описом поета «Моя вітцівська хата». Франко докладно перечислив речі, які містилися в долішній та горішній кімнатах, вказав їх розміщення.

«Моя батьківська хата була під солом'яним стріхом, пошита китицями з житньої соломи. Вона була збудована правдоподібно ще наприкінці XVIII ст. в часі першого оселення Нагуївської Слободи, а мати мого вітця десь у 20 рр. XIX ст. купила її з усім обійстям, з 12 прутами поля та усіма господарськими приладами. Звичаєм майже всіх підгірських хат вона була орієнтована вікнами на полудень, мала дві обори…В хаті було дві кімнати, долішня, де стояла глиняна піч, при ній припічок і запічок...»

  На подвір’ї – шопа-шпихлір, кузня, посередині – Франкова криниця. Коли недуга паралізувала руки поета, йому наснився дивний сон. Нібито потрібно знайти в криниці ключ, який впустив туди ще в 9-річному віці, – тоді хвороба мала відступити. Поет приїхав до батьківської хати, щоб розкопати криницю, але вітчим його відмовив: оскільки в це місце вдарила блискавка, воно вважалося нечистим, тому його не радили зачіпати.

  Довкола Слободи – царство лісу. Франко виростав серед природи, змалечку ходив до лісу й серед друзів вирізнявся особливими здібностями: швидко знаходив гриби, вмів ловити рибу руками.

  В хаті-музеї збереглося чимало оригінальних експонатів, серед яких поет народився, вимовив перші слова, зазнав дитячих радощів та гіркоти сирітства.

  Іванова мати – Марія була на 33 роки молодшою від батька. Дівчина була набожною, часто ходила з матір’ю до церкви, де її запримітив поважний пан Яків Франко. Юнка запала чоловікові в душу. У Марійчиній родині панував матріархат, тож Яків пішов просити руки коханої у її матері. Перший син – Іванко - з раннього дитинства виявляв неабиякі розум та кмітливість. Коли йому сповнилось шість років, тато віддав його до школи в сусіднє село: хоча в Нагуєвичах також був навчальний заклад, батьки хотіли, аби первісток вивчав іноземні мови. 

  Протягом десяти днів хлопчик навчився читати й у першому класі вже розмовляв польською та міг співати всю Службу Божу.

  Найпершою школою життя Франко вважає батьківську кузню. Поки батько працював, годинами сидів біля нього: пізніше згадував, що тато терпляче пояснював, як потрібно жити з людьми й для людей. Послухати оповіді мудрого Якова любили й дорослі. В оповіданні «Злісний Сидір» письменник писав: 

«Скоро тільки, бувало, тато ввійде до кузні та, беручись до роботи, заценькає молотком по бабі (ковадлі), так зараз, гляди, починають сходитися сусіди, близькі і дальші, далі прибувають люди з села, а то й геть з дальших сіл з роботою, деякі приїздять возами, - і на оборі сміхи...».

  Коли Іванові було дев’ять років, батько помер. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим уважно ставився до дітей й після нормальної школи віддав Івана до Дрогобицької гімназії. Хлопець стидався бідного вбрання, але, на подив викладачів та одногрупників, навчався на «відмінно».

  Коли Іванові минуло 15, відійшла в інший світ його мати, й вихованням дітей зайнялася мачуха. Позбавлений опіки рідних батьків у дитинстві, Франко надзвичайно любив дітей – часто брав участь у їхніх іграх, подовгу спостерігав за малечею.

  Багато краян ставали героями чи прототипами творів: сільський священик Йосип Левицький, дяк Василь Гром, писар Кость Дум'як, рідний батько Яків, коваль. Також односільці допомагали йому записати, закарбувати в пам'яті нащадків народну творчість, бо ще маленьким Iван полюбив казки. Мов зачарований, міг слухати казки про тварин, які розповідала йому мати, але згодом багато казок доводилося йому чути від сільських оповідачів - дідусів та бабусь.

  До речі, Франко присвятив своєму селу чимало наукових праць, приміром «Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасні уживання», «Коляда в Нагуєвичах», «Спалення Упирів в селі Нагуєвичі в 1831 р.», «Лісові шкоди, кари в Нагуєвичах», «Татарські напади на Підгір'я». І загалом зі своєї колосальної літературної спадщини в Нагуєвичах створив чимало, зокрема, повість «Захар Беркут», багато оповідань, поезій, перекладав сонети Шекспіра, «Фауст» Гете, «Мертві душі» Гоголя на українську, досліджував Шевченка та перекладав його твори на німецьку мову. 

  При цьому встигав працювати на землі як звичайний селянин, і часто жив в поганих матеріальних умовах, не маючи ні взуття, ні лампи, щоб працювати вечорами. 

Ніколи не забував він свого рідного краю.

автор: Чернюк О.

ілюстрації: Галицька Д.