Драматургія Івана Франка

  Драматургія – ще одна з багатьох граней рідкісного обдарування Івана Франка. У ній він такий же сильний, як у прозі і поезії. Писати п’єси Франко почав писати дуже рано, ще в семінарії. Крім драми „Три князі на один престол”, яку ставив ще студентський гурток Львівського університету, в юнацькі роки Франко написав ще польською мовою п’єсу „Югурта”, драму „Меч яничара”. 

  Драматург-початківець залишив після себе ряд незакінчених драматичних творів „Рому і Рем”, написану німецькою мовою, „Славой і Хрудош”. 

  Крім цього, Франко переклав низку оперет Гудкова. Уже цей перелік ранніх драматичних творів є переконливим свідченням і сильного інтересу до драматургії, і безперечного таланту драматурга.

  Паралельно Іван Франко багато працює над історією і теорією драматургії і театру. У зрілому віці він написав комедію „Рябина” про становище галицьких селян, драму „Учитель” з життя народних педагогів, віршовану драму-казку „Сон князя Святослава”, драматичну віршовану драму „Кам’яна душа” з життя опришків, невеличку драму „Будка ч.27” про моральну розбещеність сільських глитаїв, комедію „Майстер Черняк” про доля ремісника, комедію „Жаби” (не збереглася) та ряд менш значних творів.

  У 80 - 90-ті роки І.Франко інтенсивно працював на критико-театрознавчій та драматургічній ниві. Написано цілий ряд рецензій, статей, досліджень, серед яких „Руський театр у Галичині” (1885), „Руський театр” (1893), „Русько-український театр (Історичні обриси)” (1894). Осмислюючи непрості історичні шляхи розвитку театру в Галичині, від його „перших початків”, а також і в Наддніпрянській Україні, у широких зіставленнях із західноєвропейським театром і драматургією, вчений формулює визначальні принципи, дотримання яких тільки й може забезпечити національному театрові „деяку досконалість”. 

  То передусім народність, що її Франко розуміє як орієнтацію репертуару на життєві інтереси свого суспільства, з упровадженням творів класичної  вропейської драматургії, - це, на його думку, створило би попит на п’єси „з рідного середовища”, дало б дуже важливий імпульс до творчої праці в галузі української драматичної літератури”. Свою ж тему письменник схарактеризував у статті „Наш
театр”: 

„Коли театр має бути школою життя, то мусить показувати нам те життя, зображувати і аналізувати його прояви, будити в слухачах критику сього життя, будити почуття, що такі і такі прояви є добрі, а тамті погані. А щоби така критика була вірна, мусить бути повною і всесторонньою, опиратися на повнім і широкім зображенні суспільності”.

автор: Назарова Я.
ілюстрації: Галицька Д.