неділя, 20 листопада 2011 р.

Іван Франко в автобіографічних висловлюваннях

  Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений - літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист. Франко - автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру. 

  Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі дослідження.
Франкові належать і кількадесят економічних, соціологічних та історичних праць.

  Активна громадська діяльність стала приводом до арешту й ув'язнення Франка у червні 1877 р. А в січні наступного року власті організували суд над Франком і його однодумцями, звинувачували їх у належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації.

  Дев'ять місяців ув'язнення стали для Франка великим випробуванням на громадянську стійкість. І під час слідства, і на суді він тримався мужньо, викривав соціальну несправедливість. Інтенсивна діяльність Франка була несподівано перервана другим арештом у березні 1880 р. і тримісячним ув'язненням у коломийській тюрмі, Письменника звинувачували у підбуренні місцевих селян проти «законного порядку».

  1880 рік запам'ятався Франкові на все життя. З коломийської тюрми його було доставлено етапом через Станіслав і Стрий до Дрогобича, а звідти пішки, важко хворого, приведено до рідного села. Невдовзі Франко вирішив повернутися до Нижнього Березова на Коломийщині, щоб відпочити у приятеля. 

  Та в Коломиї його знову було затримано, поки не надійде з Дрогобича паспорт. Хворий, без грошей, письменник пролежав кілька днів у темній кімнатці готелю, чекаючи смерті. Незабаром з Березова жандарм веде його пішки до Коломиї; 

«Тяжка це була дорога,— згадував пізніше письменник у листі до Михайла Драгоманова,— після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях»

  Враження від коломийського ув'язнення передані у творі «На дні».

  У 1885 — 1886 рр. Франко відвідує Київ, знайомиться з Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, зустрічається з Олександром Кониським, Володимиром Антоновичем. Він планує організувати видання часопису «Братство», який би об'єднав творчі сили обох частин української землі, підносив загальноукраїнське національне самопізнання. На жаль, ця ідея не була реалізована.

  На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro, закликаючи «на все підле й гидке бистрії стріли пускать».

автор: Моргунов Е.
ілюстрація: Галицька Д.

1 коментар:

  1. Логвиненко Дмитро27 листопада 2011 р. о 21:45

    З одного боку, коли читаєш про ті випробування, що випали на долю Каменяра, стає шкода його як людину, яку нещадно б'є машина антигуманного австро-угорського порядку. Але у той же час переймаєшся повагою до цієї людини, яку ці нищівні вдари по людській гідності, людській душі не тільки не зломили, а викликали появу в його характері чогось твердого, сталевого, що не гнулося під цими вдарами, не піддавалося їм, а мужньо відбивало їх. На власному прикладі відчувши та продовжуючи відчувати усю цю брудну неправду, Франко поєднав у своїй душі поряд із тонкими, ліричними гранями важкі, тверді, несхитні риси, за які його й прозвали Каменярем. І за його складне, важке життя його винагородили його твори, завдяки яким його пам'ятатимуть та читатимуть десятки, сотні майбутніх поколінь українців.

    ВідповістиВидалити