Іван Франко помер не від сифілісу, як вважалося до недавнього часу

Великий український письменник Іван Франко помер не від сифілісу, як вважалося до недавнього часу. Доведено, що історія його хвороби була виправлена ​і дописана.

Письменник був висунутий на здобуття Нобелівської премії 1916 року, але 28 травня він помер, а премія вручається восени і тільки живим ...

  Багато десятиліть вважалося, що Іван Франко помер від сифілісу. Але професор Львівського медінституту Дмитро Луцик був категорично проти загальноприйнятої думки, маючи на те вагомі підстави. 

  Професор довгі роки присвятив вивченню причин смерті Великого Каменяра і, щоб науково підтвердити свою правоту, приніс до Львівської науково-дослідний інститут судових експертиз ксерокопію лікувальної картки письменника, заповненої в притулку для бідних січових стрільців, де Франко лікувався незадовго до своєї кончини. 

  І фахівці інституту зуміли довести, що діагноз у цій історії хвороби був сфальсифікований.

«Минув рік, найстрашніший в моєму житті»

  Як стверджує відомий український історик Ярослав Мельник у своїй монографії «З последнего десятілiття Iвана Франка», письменник захворів ще в 1908 році. 

  Навесні 1909 року Франко писав Надії Кибальчич про перенесену ним важкої хвороби: «Пройшов рік, найстрашніший в моєму житті». Саме тоді почалася темна смуга в житті Івана Франка, відбилася і на його творчості, і на стосунках з людьми, яких вражала раніше не притаманна йому різкість і несправедливість суджень. 

  Твори письменника цього періоду наповнені тугою і відчаєм, передчуттям кінця. Можна лише уявити, наскільки тяжкими були страждання Франко, якщо він, завжди такий терплячий, стійкий, до того ж замкнутий, скаржився знайомим, що його мучать головні болі, депресія. 

  У листі другу поет зізнавався: 

«Занадто часто на мене знаходить психічне ловлення, якась дика туга, що й

жити не хочеться ...»

  Франко відчайдушно боровся з хворобою і, зрештою, звернувся до медиків. Толку, правда, від цього було мало. 

  Лікар Лев Коссак, багато років лікував письменника, згадував згодом, що Франко був неслухняним і неакуратним пацієнтом. Лікарі заборонили письменнику займатися літературною працею, на що він і поскаржився в листі Грушевському: 

«Лікар посадив мене на щось на зразок голодування та арешту, заборонивши читати і писати ...» 

  Проте Франко пише статті і повісті, робить переклади, полемізує, вивчає пам'ятники літератури.

  Хвороба прогресувала, і лікарі порекомендували лікування в Ліпінках (Хорватія). Члени Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) виділили для цього значну суму, і Франка відправляється в дорогу, сподіваючись, що відпочинок та лікування повернуть йому колишню енергію і ясність духу. 

  Перший час, здавалося, справа пішла на поправку, і натхненний Франко пише кілька віршованих творів, новели, робить переклади. Але, на жаль, незабаром хвороба стала прогресувати, з'явилися нестерпні болі в лівій руці. 

  Буквально в сутінковому стані Франко наказує синові Тарасу знищити щойно написані твори, мотивуючи своє рішення тим, що в них «ненормальне зміст» (дещо, правда, випадково вціліло).

  Дочка письменника Ганна згадувала, що батько нестерпно страждав від наступаючого паралічу рук. У нього з'явилися хворобливі галюцинації, які заважали спати, вимотували душу. 

  А манія переслідування дійшла до такого ступеня, що Франко звернувся в поліцію, щоб виставили пост в його будинку.

автор: Ковтонюк В.
ілюстрація: Галицька Д.