Хто такий Іван Франко (розмовляла: Інна Корнелюк)

  Про подвійну річницю - і народження (й смерті) - великого генія українського народу говорено багато й різне. А про постать самого Івана Франка дотепер не так і багато відомо: маємо всі 150 років таємниць. І щоб замислитися над простим питанням: хто такий Іван Франко - тут і тепер, і 150 року тому - в останній день весни автор цих рядків не відмовилася від пропозиції поїхати до Крехівського монастиря. До речі, Франко був талановитим аналітиком церковних текстів, і деякі з таких текстів Франко знайшов саме тут.

  Склалося так, що в останні дні цієї весни Крехівський монастир приймав у себе відомих не лише у Львові, а й за його межами франкознавців, а наукова конференція мала назву "Іван Франко: тексти і контексти". Принагідно я стала свідком "закритої" презентації першого тому апокрифів Івана Франка (упорядник - Ярослава Мельник). А поміж тим два дні точилися наукові дискусії, смачні розмови під час куштування не менш простої і смачної, повірте, монастирської трапези. Організував це свято Ярослав Грицак - директор Інституту історичних досліджень Львівського університету, професор Центральноєвропейського університету, сенатор Українського католицького університету, автор понад 400 публікацій, зокрема книжки "Дух, що тіло рве до бою: спроба політичного портрету Івана Франка" (1990) та ін.

...Час спливав куди швидше, ніж добрий мед, яким нас частували; час спливав куди цікавіше, ніж за давнім слуханням нудних і бездарних лекцій про Івана Франка на факультеті журналістики ЛНУ ім. Франка. 

Чомусь наша освіта ніяк не розв'яже проблеми з невмілими лекторами, які вбивають у спудеях найсильніший основний інстинкт - бажання ЗНАТИ. Тоді як талановитий лектор не те що вміє подавати факти, а вчить їх бачити і розуміти. 

"Фактів нема, є ставлення до фактів", - усміхнено прояснив мені Андрій Мокроусов, відповідальний редактор часопису "Критика" (Київ), коли в останній момент усі дружно вирішили, що автобус переповнений і повертатися до Львова журналістові "Поступу" випала честь на ...колінах у п. Мокроусова. 

Жодних заперечень, бо журналістика - найромантичніша в світі професія. Є така підозра: що ближча відстань між співрозмовниками, то цікавіші між ними розмови. 

Ось про що ми говорили... 

 - Скажіть, будь ласка, про що вам усім насамперед ішлося, що ви сюди приїхали? Й чому Крехівський монастир? 

Андрій Мокроусов: Нам ішлося про певний символічний акт - умовно кажучи, наново охрестити Франка. Навколо цього й досі точаться наукові дискусії, ким був Франко: атеїстом чи ні. Але, на мій погляд, це не питання франкознавства, а радше історії Церкви в Галичині... Спогади очевидців про те, як похоронили Франка (чи відбулася панахида, чи її таки не було) дуже відрізняються. 

Ярослав Грицак: Проте, безперечно, якби в той час у Львові був Шептицький, то Франка поховали б з усіма почестями, на які ця людина заслуговує... Схоже на те, що богослови, які ніяк не могли примиритися ще за життя Франка, був він атеїстом чи ні, мали думки невисокого польоту . Чи Франко мав сповідь перед смертю і чи взагалі мали право його хоронити за правдивим церковним звичаєм? Що відбувалося перед смертю Франка і після неї? Ось що ми намагалася з'ясувати, проте так і не дійшли єдиної думки. Чому Крехівський монастир? Ми наперед знали, що тут дуже гарно і ніхто не відмовиться від нагоди тут побувати.

Цікава річ: про Франкову матір-шляхтянку подейкували, що вона відьма. Говорили, що частина цих чарів "перейшла у спадок" її синові... Франко пише про ці речі в своїх оповіданнях, але їх потрібно правильно прочитати... Вже на схилі віку Франко раптом починає стверджувати, що йому відкрився потаємний світ, що він зустрічався та розмовляв з духами Шевченка, Міцкевича...

- То якщо тоді Франкові закидали соціалізм, то чи безпідставно? Чому ж він був "неблагонадійним"?

- Про соціалізм тоді мало хто що знав, а ще менше розумів. Франків "гріх" був більшим і стосувався проповіді вільної любові. Історій Франкових романсів є вдосталь, красивих, веселих, смішних і, звісно, трагічних... Наприклад, в одній з них - молодий Франко пропонує руку і серце... водночас трьом дівчатам. Найцікавіше, що кожна з них знає про існування ще двох. Франко проповідує, що чоловік і жінка повинні бути разом (у шлюбі чи не зовсім) так довго, як довго вони люблять один одного. Для Галичини тогочасної, коли жінка не мала права навіть заговорити з чоловіком на вулиці, це... означало страшну компрометацію! Молода жінка не мала права показати чоловікові жодного оголеного фрагменту свого тіла, крім обличчя. Тоді на вокзалах були окремі "почекальні": для чоловіків і для жінок. І тут Франко - ходить зі своїми приятельками до кафе, бібліотек та куди завгодно - це величезний скандал!

- На підтвердження відомої теорії геніальності, Франко страждав від сифілісу...

- Сифіліс - одна з найпоширеніших і найзагадковіших хвороб тих часів. За оцінками фахівців, тоді він був причиною кожної десятої смерті у великих містах. А надто, цю недугу вважали хворобою творчих людей. Одна з теорій, про яку ви згадали, що в людини, яка захворіла на сифіліс, відкриваються надзвичайні творчі здібності: якщо, скажімо, до того був просто талантом, то після того він міг стати генієм. Мопассан "гнався" за цією хворобою, а коли нарешті занедужав на неї, то з радістю повідомляв про це своїх товаришів: нарешті я став генієм!

  Стосовно Франка, то у Львові він разом із Павликом жив на квартирі, котру вони наймали на гроші Драгоманова за умови, що вона буде "явочною". Якось у цій квартирі побувала киянка Гординська - надзвичайно приваблива молода особа на прізвисько "баришня", яка була "зв'язковою" водночас і для київських громадівців-українців, і для російських народників. Франко бачив її не довше ніж півгодини, впродовж яких безнадійно закохався в цю жінку. Він писав про неї, що це єдиний тип жінки, яка з будь-якого чоловіка здатна зліпити генія чи героя. Потім ця фатальна жінка... зникла. Франко одружився, минуло немало часу, поки він поїхав робити докторат у Відень. Із перших днів побуту в австрійській столиці походить відомий вірш, в якому Франко описує своє старе кохання. Вона стоїть на вулиці і продає своє тіло. Є спогади, що Франка бачили у Відні у товаристві дуже красивої жінки. Одного разу він так танцював із нею, що аж скрутив собі ногу. Щурат описав цю історію у своєму щоденнику, котрий хтось потім - вірогідно, хтось із його родини або з родини Франка - спалив...

- А як бути з численними спробами багатьох науковців реабілітувати добре ім'я поета в очах "комітету розгніваних читачів"?

- Медики твердять, що сифіліс - хвороба дуже амбівалентна і її симптоми можуть бути непевними. До того ж без автопсії стовідсоткової певності немає і не може бути. Офіційна версія: Франко помер від водянки. Однак в архіві Франка зберігається діагноз хвороби та його листи до дружини, які полишають мало місця для сумніву. У 1960-70-ті роки група українських медиків взялася опротестовувати діагноз, котрий поставили Франкові його лікарі. Їхня версія була такою: Франко хворів на недугу, яка була спадковою у його родині, й деякі її симптоми можна сприйняти за сифіліс. Мені вдалося натрапити на цікаві усні спогади одного з членів цієї експертної групи. Він оповідав, як їм вдалося знайти старшу жінку, родичку Франка, котра теж хворіла на цю хворобу. Вона показала їм пляшку з трав'яним екстрактом, секрет якої тримали в таємниці в родині Франків: вважалося, що тільки-но рецепт цієї лікувальної рідини дізнається хтось чужий, вона втратить свою силу. Але... Кожен фаховий лікар скаже, що в людини з часом розвивається цілий букет хвороб, а сифіліс є тою часовою бомбою, котра своїм вибухом виводить наверх і загострює всі інші болячки.

Я не хотів би, щоб розповідь про останні роки життя Франка зводилися тільки до обговорення його хвороби. Треба змиритися з думкою, що ми, напевно, тут таки ніколи не дізнаємося правди. Історія Франкової хвороби, справжньої чи вигаданої, свідчить не тільки і не стільки про самого Франка, скільки про саме суспільство - про його готовність відкрито обговорювати ці теми.

- І хвилі розпачу Франка, його "Зів'яле листя" є свідченням того, що він усвідомлює свою можливу швидку кончину.

- Можлива і така інтерпретація. Але маймо на увазі таке: страждають мільйони людей, десятки тисяч з них є поетами чи вдають з себе таких, але тільки одиниці - як-от Франко чи Гьоте - можуть вилити свої страждання у геніальні рядки. Для мене збірка "Зів'яле листя" важлива насамперед тим, що вона показує цілковито іншого Франка, нетрафаретного, Франка-некаменяра. Він страждає, бо є живою людиною, вразливою, тонкою натурою. Франко як особистість набагато цікавіший, ніж той ідол, якому всі хочуть поклонятися. А що ми про нього знаємо? Мені близькою є думка Михайла Рудницького, що найбільшим твором Франка є сам Франко.

автор: Діденко М.
ілюстрація: Галицька Д.