Як далеко сягає око – зелене море. Через невеликі луки та ліси ніби ниткою петляє річечка. Колись, кажуть, вона була повноводною, а Франко руками ловив у ній рибу. Уздовж дороги видніють дахи хат села, які бодай трохи додають різних кольорів до всіх відтінків зеленого.
Праворуч бронзою на колоді виведено "Нагуєвичі", а відразу за дороговказом, шлях роздвоюється: пряма дорога веде до села, а праворуч – до "Стежки Івана Франка", одного з найулюбленіших місць туристів.
"Стежка" починається від старого дуба, де колись любив спочивати у його затінку письменник. Нині дерево так і називають "дуб Франка". Ніхто вже не знає, хто і коли посадив його. Одні кажуть, що йому 300 років, інші – додають ще дві сотні. Правда, 25-метровий велетень уже засох, а щоби його могутні гілки, не дай, Боже, не впали на якийсь автобус з туристами, крону пообрізали.
"Стежку Івана Франка" створили 1981 року до 125-річчя від Дня народження письменника. Потім настали скрутні часи, Україна увійшла у період великих історичних змін, і якось було не до "Стежки". Грошей взагалі на культуру не виділяли, не кажучи вже про сільські музеї. Знову згадали про "Стежку" 2006 року, коли 150-річчя Каменяра відзначав увесь світ.
Лісові стежки, якими годинами блукав маленький Іванко, вимостили каменем, а дорогою туристів зустрічають дерев'яні скульптури героїв творів Франка: Мойсей, Прометей, Захар Беркут… Улюблене місце дітей – "Майданчик казок Івана Франка". "Це ж Ведмідь-Бурмило, мамусю", – аж задихаючись від захоплення, кричить маленька дівчинка. Скульптури дерев'яні – і щороку потребують бодай косметичного ремонту: чистки, лакування.
Майже по всьому маршруту – лавки. У спокої і тиші відвідувачі на повні груди вдихають хвойний аромат, який у цю пору змішався з запахом грибів. А якийсь закоханий на лавці залишив послання майбутнім поколінням: "Я люблю Мар'яну".
автор: Жвік Н.
Немає коментарів:
Дописати коментар