На мій погляд, мотиви нерозділенного кохання передаються за допомогою таких словосполучень, як "люблю без тями", "бажаю хочь на хвилю бути в раю", "твій усміх - для мене скрута, серце бентежить як буря скрута".
на мiй погляд,Iван Франко написав збiрку "Зiв'ле листя", пiд впливом моментiв з життя, які заподіювали біль і страждання, через переслiдування, ув'язнення. Вiн передав цiй збiрцi всi переживання, почуття, все, що було в серцi.
Добрий вечір. Почитавши коментарі моїх колег, не хочу повторюватися, і додам щось нове, я вирішив шукати висловлювання, які не в самій збірці (тобто строфи з віршів), а висловлювання самого Франка на мотив збірки.
«Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання…»
Як на мене, майже кожна строка зі збірки "Зів'яле листя" може бути поясненням. Та ось мій варіант(мабуть тому, що ці строки на мою думку найкраще передають характер збірки я використала їх у своїй рекламі) «Хвилини в котрих я любив... були, може найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини тяжкого болю, якого я дося зазнав, а не радості»
Що щастя? Се ж ілюзія, Се привид, тінь, омана... О ти, ілюзіє моя, Зрадлива і кохана! бо ліричний герой все ж таки нещасний, але без тями кохає, й кохає безнадійно. Чернюк Олена 10-А
Згодна з Олександрою - можна пыдыбрати безліч строк. Але, як на мене, головне виражає сама назва збірки - "Зів'яле листя". Душу ліричного героя порівняно з листочком: у першому жмутку вона ще сповнена надією, як те молоде соковите листя на деревах; у другому для неї настала меланхолічна осінь, а у третьому жмутку - останньому - душа страждає и майже ламається під вагою хвилювань, неначе пожовкле листя, вкрите першим снігом.
"Зів'яле листя" - це не пpосто кілька "жмутків" зів'ялого листя ліpичних зізнань, а й ліpична дpама в усіх pозуміннях цього слова, дpама самого Фpанка, а не лише ліpичного геpоя. Це тpагедія закоханого сеpця. Це квітуча весна, яка змінилася на сувоpу зиму.
У першому жмутку переважає лірична сповідь, збагачена численними жанровими стереоефектами. Тон її напружений, нервовий, мінливий, пропорційний розвиткові любовних емоцій розлогої гами – від бурливо-обнадійливих до зрезигновано-холодних (“По довгім, важкім отупінню…”, “Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, “Неперехідним муром поміж нами…” та ін.). Загострюючи увагу на надмірних стражданнях нещасливо залюбленого чоловіка, Франко ускладнює жанрову форму поезії, наповнює її медитативністю, філософськими варіаціями інтимного переживання (“Не надійся нічого!”, “Я не надіюсь нічого…”, “Не минай з погордою…”, “Я не кляв тебе, о зоре…”, “Не раз у сні являється мені…” та ін.).
Пісенні форми другого жмутка уповільнюють сюжетну інтригу, вирівнюють кардіограму почуттів ліричного героя. Розмаїті інтимні апострофи поєднуються з медитативністю рефлексій, роздумів, з епічним обширом віршів-пейзажів (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?..”, “Ой ти, дубочку кучерявий…”, “Ой жалю мій, жалю…”, “Чого являєшся мені…” та ін.). В еволюції любовної фабули переломною стає рефлексія-сповідь “Я не люблю тебе, о ні…”, коли змінюється ставлення героя до коханої, яка в новому вимірі виявляється тільки фантомом, маскою. Страждання хворої душі, пекельна амплітуда жорстоких крайнощів поглиблюються у філософських медитаціях “Що щастя? Се ж ілюзія…”, “Як не бачу тебе…”, у ліричній утопії “Якби знав я чари, що спиняють хмари…”, в елегіях “Хоч ти не будеш квіткою цвісти…”, “Як віл в ярмі, отак я день за днем…”, у вірші-пейзажі “Сипле, сипле, сипле сніг…”.
Жанрова специфіка третього жмутка полягає в активізації елементів плачу, голосіння, прокльону, тестаменту, інкрустованих у прощальні медитації самогубця (“Вона умерла!..”, “Байдужісінько мені тепер…”, “Не можу жить, не можу згинуть…”, “Я хтів життю кінець зробить…”, “Матінко моя ріднесенька!..”, “І ти прощай! Твого ім’я…”). Лірична сповідь “Тричі мені являлася любов…” у трьох явах змальовує loves stories самого автора. Якщо в інших піснях “Зів’ялого листя” між героєм і героїнею постійно лежить психологічна, чуттєва дистанція, то тут ще більших мук завдає химерна, якась ґотична, загрозлива фізична близькість жінки-вампа. “Віра в чорта, віра в чудеса”, що зароджується як останній шанс “хоч на хвилечку” сповнити еротичні бажання, викликає апострофу “Чорте, демоне розлуки…”. Доведений до стану повної фрустрації, одержимий герой переходить останню екзистенційну межу – за один цілунок коханої вирішує віддати себе в руки дияволу, що виходить на просценіум ліричної драми у вірші-диспуті “І він явивсь мені. Не як мара рогата…”. Автор об’єктивує власні світоглядні пересвідчення, приписуючи їх міфологічній постаті. Після філософських медитацій про вічність і блаженство (“Поклін, тобі Буддо!..”, “Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..”, “Самовбійство – се трусіть…”) поет звільняє свого протагоніста від страху перед смертю, виписуючи йому жорстокий “рецепт” на весь той “біль безмірний” – “маленький інструмент, холодний та блискучий”. “Інструкція” з самогубства – так можна визначити жанрову специфіку найтрагічнішої ноти “Зів’ялого листя”. Dead end ліричної драми вичерпував не лише життєвий код “покійного приятеля”, а й історію десятилітнього страждання самого автора.
Таким чином, поліжанрова, гетерогенна структура “Зів’ялого листя” не перешкоджає концептуальній філософсько-психологічній картині з єдиною драматичною фабулою. Об’єднавши у збірку ліричних поезій різнотонні вірші, Франко створив унікальну жанрову мозаїку, де кожен “камінчик” виблискував оригінальною барвою і разом із тим складав гармонійну естетичну цілість.
Незрозуміле завдання. Яких мотивів - написання збірки чи чого?
ВідповістиВидалитиНа мій погляд, мотиви нерозділенного кохання передаються за допомогою таких словосполучень, як "люблю без тями", "бажаю хочь на хвилю бути в раю", "твій усміх - для мене скрута, серце бентежить як буря скрута".
ВідповістиВидалитиВалерія із Б
на мiй погляд,Iван Франко написав збiрку "Зiв'ле листя", пiд впливом моментiв з життя, які заподіювали біль і страждання, через переслiдування, ув'язнення. Вiн передав цiй збiрцi всi переживання, почуття, все, що було в серцi.
ВідповістиВидалитикласний коментар
ВидалитиМоже бути безлiч варiантiв.
ВідповістиВидалити"Розвiйтесь iз вiтром, листочки зiв'ялi!"
"Я не надіюсь нічого
І нічого не бажаю -
Що ж, коли жию і мучусь,
Не вмираю!"
"В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні."
Та,мабуть,кожне слово пронизане тiею сукупнiстю почуттiв,якою жив тодi Франко-тому ,я вважаю,мотиви сюжету у збiрцi рiзнобiчнi,як i тема поезii.
ВідповістиВидалитиДобрий вечір. Почитавши коментарі моїх колег, не хочу повторюватися, і додам щось нове, я вирішив шукати висловлювання, які не в самій збірці (тобто строфи з віршів), а висловлювання самого Франка на мотив збірки.
ВідповістиВидалити«Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання…»
Іван Якович Франко
На мою думку, найкращи слова до цієї збірки будуть слова з прози збірки, а точніше з вірша "Чого являєшся мені у сні":
ВідповістиВидалити"Який докір, яке СТРАЖДАННЯ,
Яке несповнене бажання,
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі..."
У вірші "Декадент"
ВідповістиВидалитиЩо в моїй гіісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я також згодна з тим, що є багато висловлювань, якими можно пояснити мотиви цієї збірки.
ВідповістиВидалитиАле я вважаю, що найкараще підходить вірш із самої збірки:
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
На мою думку, найкращими мотивами для збірки є такі слова:
ВідповістиВидалитиНе боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Як на мене, майже кожна строка зі збірки "Зів'яле листя" може бути поясненням. Та ось мій варіант(мабуть тому, що ці строки на мою думку найкраще передають характер збірки я використала їх у своїй рекламі)
ВідповістиВидалити«Хвилини в котрих я любив... були, може найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини тяжкого болю, якого я дося зазнав, а не радості»
Що щастя? Се ж ілюзія,
ВідповістиВидалитиСе привид, тінь, омана...
О ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!
бо ліричний герой все ж таки нещасний, але без тями кохає, й кохає безнадійно.
Чернюк Олена 10-А
Згодна з Олександрою - можна пыдыбрати безліч строк. Але, як на мене, головне виражає сама назва збірки - "Зів'яле листя". Душу ліричного героя порівняно з листочком: у першому жмутку вона ще сповнена надією, як те молоде соковите листя на деревах; у другому для неї настала меланхолічна осінь, а у третьому жмутку - останньому - душа страждає и майже ламається під вагою хвилювань, неначе пожовкле листя, вкрите першим снігом.
ВідповістиВидалитиПерепрошую, "підібрати", забула про раскладку :D
ВідповістиВидалити"Зів'яле листя" - це не пpосто кілька "жмутків" зів'ялого листя ліpичних зізнань, а й ліpична дpама в усіх pозуміннях цього слова, дpама самого Фpанка, а не лише ліpичного геpоя. Це тpагедія закоханого сеpця. Це квітуча весна, яка змінилася на сувоpу зиму.
ВідповістиВидалитиУ першому жмутку переважає лірична сповідь, збагачена численними жанровими стереоефектами. Тон її напружений, нервовий, мінливий, пропорційний розвиткові любовних емоцій розлогої гами – від бурливо-обнадійливих до зрезигновано-холодних (“По довгім, важкім отупінню…”, “Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, “Неперехідним муром поміж нами…” та ін.). Загострюючи увагу на надмірних стражданнях нещасливо залюбленого чоловіка, Франко ускладнює жанрову форму поезії, наповнює її медитативністю, філософськими варіаціями інтимного переживання (“Не надійся нічого!”, “Я не надіюсь нічого…”, “Не минай з погордою…”, “Я не кляв тебе, о зоре…”, “Не раз у сні являється мені…” та ін.).
ВідповістиВидалитиПісенні форми другого жмутка уповільнюють сюжетну інтригу, вирівнюють кардіограму почуттів ліричного героя. Розмаїті інтимні апострофи поєднуються з медитативністю рефлексій, роздумів, з епічним обширом віршів-пейзажів (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?..”, “Ой ти, дубочку кучерявий…”, “Ой жалю мій, жалю…”, “Чого являєшся мені…” та ін.). В еволюції любовної фабули переломною стає рефлексія-сповідь “Я не люблю тебе, о ні…”, коли змінюється ставлення героя до коханої, яка в новому вимірі виявляється тільки фантомом, маскою. Страждання хворої душі, пекельна амплітуда жорстоких крайнощів поглиблюються у філософських медитаціях “Що щастя? Се ж ілюзія…”, “Як не бачу тебе…”, у ліричній утопії “Якби знав я чари, що спиняють хмари…”, в елегіях “Хоч ти не будеш квіткою цвісти…”, “Як віл в ярмі, отак я день за днем…”, у вірші-пейзажі “Сипле, сипле, сипле сніг…”.
Жанрова специфіка третього жмутка полягає в активізації елементів плачу, голосіння, прокльону, тестаменту, інкрустованих у прощальні медитації самогубця (“Вона умерла!..”, “Байдужісінько мені тепер…”, “Не можу жить, не можу згинуть…”, “Я хтів життю кінець зробить…”, “Матінко моя ріднесенька!..”, “І ти прощай! Твого ім’я…”). Лірична сповідь “Тричі мені являлася любов…” у трьох явах змальовує loves stories самого автора. Якщо в інших піснях “Зів’ялого листя” між героєм і героїнею постійно лежить психологічна, чуттєва дистанція, то тут ще більших мук завдає химерна, якась ґотична, загрозлива фізична близькість жінки-вампа. “Віра в чорта, віра в чудеса”, що зароджується як останній шанс “хоч на хвилечку” сповнити еротичні бажання, викликає апострофу “Чорте, демоне розлуки…”. Доведений до стану повної фрустрації, одержимий герой переходить останню екзистенційну межу – за один цілунок коханої вирішує віддати себе в руки дияволу, що виходить на просценіум ліричної драми у вірші-диспуті “І він явивсь мені. Не як мара рогата…”. Автор об’єктивує власні світоглядні пересвідчення, приписуючи їх міфологічній постаті. Після філософських медитацій про вічність і блаженство (“Поклін, тобі Буддо!..”, “Душа безсмертна! Жить віковічно їй!..”, “Самовбійство – се трусіть…”) поет звільняє свого протагоніста від страху перед смертю, виписуючи йому жорстокий “рецепт” на весь той “біль безмірний” – “маленький інструмент, холодний та блискучий”. “Інструкція” з самогубства – так можна визначити жанрову специфіку найтрагічнішої ноти “Зів’ялого листя”. Dead end ліричної драми вичерпував не лише життєвий код “покійного приятеля”, а й історію десятилітнього страждання самого автора.
Таким чином, поліжанрова, гетерогенна структура “Зів’ялого листя” не перешкоджає концептуальній філософсько-психологічній картині з єдиною драматичною фабулою. Об’єднавши у збірку ліричних поезій різнотонні вірші, Франко створив унікальну жанрову мозаїку, де кожен “камінчик” виблискував оригінальною барвою і разом із тим складав гармонійну естетичну цілість.