Іван Франко - перекладач

  Іван Якович не тільки чудово писав твори а ще й перекладав їх. Серед перекладів Івана Яковича велике місце належить перекладам з античних літератур.

  Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру.

  Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», «Сапфо і Алкей», «Піндар і Менандр», збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується cписок античних перекладів Франка. Переклади Івана Яковича з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрунтовні коментарі.

Сапфо

  Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою.

  Це — дослідження творчості двох стародавніх поетів з перекладами їх поезій (Алкей і Сапфо, Тексти і студія, «Міжнародна бібліотека», 1913).

  Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея».

  Незважаючи на те, що англійську мову Іван Якович вивчив доволі пізно, все ж протягом всього свого творчого шляху неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Венеціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». Також були перекладені з англійської твори Клоустона (про переклади з англійської мови див. нижче).

  Найвагомішою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим твором письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1875 р. в журналі «Друг» з'явилися уривки з «Фауста». У 70—80-х роках Іван Якович продовжував друкувати свої переклади з цього твору. У 1882 р. переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».

  Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури, листувався із чеськими літераторами. Свої статті, присвячені чеським письменникам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків він підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням української культури і цим сприяти розвитку і чеської і української демократичної літератури.

  Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вісник» (1898—1906), Іван Якович продовжував свою діяльність із ознайомлення українського читача з кращими зразками світової літератури. У журналі письменник надрукував переклади творів Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена,Лессінга, Міцкевича, а також – переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

  Велику групу складають переклади з народної поезії, яка привертала до себе пильну увагу Франка-дослідника, рівною мірою як і Франка-поета і перекладача. Він, здавалося, прагнув передати своєму народові всю різноманітність творчості народів світу.

  Особливо цікавили Івана Яковича епоси різних часів і народів, починаючи з «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Пісня про Нібелунгів», старогрецького епосу і завершуючи індійським і старовавилонськими епосами.

  Чималий внесок Франко зробив у сходознавстві як поет-перекладач. У 1912-1913 рр. переклав більше, ніж сто віршованих уривків для другого українського видання збірки арабських казок «Тисяча і одна ніч». Публікуючи частину перекладів у журналі «Надія», в 1912 році написав і невеличкий вступ, де показав себе добрим знавцем арабських мов. Він переклав уривки з «Махабхарати» і кілька індійських казок з Панчатантри. Іван Якович є автором не тільки численних перекладів, а й поеми на старовинні індійські мотиви. У 1909 р. в «Універсальній бібліотеці» вийшла індійська легенда «Цар і аскет» з передмовою Франка «Короткий нарис
староіндійського (санскритського) письменства».

  Одним із древньоіндійських творів, над якими працював Іван Якович, була "Ріґведа" – велике зібрання релігійних текстів, що включає 1028 гімнів, поділених на 10 циклів (мандал), і є одним із найдавніших зразків релігійної поезії у світовій літературі. Та все ж, власні переклади гімнів "Ріґведи" (які письменник готував для деяких видань) ніколи не друкувались як щось самостійне, а згадки про "Ріґведу" (хоча і численні) у наукових працях ученого легко губляться у величезному обсязі його писань. Питання про засади перекладу "Ріґведи" складне і дотепер до кінця не з'ясоване. Можливо, справа зовсім не у Франковій обізнаності, а у специфіці
самої "Ріґведи" як зразка релігійної поезії, адже між гомерівськими гімнами і біблійними піснями та псалмами, з одного боку, та ведичними гімнами, з другого, — існує суттєва, принципова різниця, що й зумовила, на нашу думку, саме таку Франкову рецепцію цієї пам'ятки.

Адам Сміт

Окремо хотілось би відзначити переклади І.Франка з англійської мови. Наскільки І. Франко цінив Шекспірові твори, свідчать хоча б спогади Марка Черемшини. Майбутній автор “Карбів” познайомився з І. Франком у Відні, згодом вони разом їхали поїздом і І. Франко взявся екзаменувати Марка Черемшину з Байрона і Шекспіра і зауважив, що від цих двох велетів починається взагалі література так, як право від римського права, а наука про національну економію від Адама Сміта.

  І. Франко розпочав перекладати твори В. Шекспіра 1879 р. і потім періодично звертався до нього упродовж усього життя. Він повністю переклав трагічну комедію В. Шекспіра “Венецький купець” та перший в Україні звернувся до його лірики, переклавши 12 сонетів. Переклав також уривки з драм “Король Лір” і “Буря”.

  І. Франко – засновник шекспірознавства в Україні. Він – автор дванадцяти спеціальних шекспірознавчих розвідок: десяти передмов до Кулішевих перекладів з Шекспіра, однієї до власного перекладу “Венецького купця” та статті “Shakespeare bei den Ruthenen”. І. Франко зробив чимало як редактор перекладів творів В. Шекспіра, що їх здійснили П. Куліш і Ю. Федькович.

  І. Франко – один з найбільших знавців Байронової творчості в Україні. 1879 р. вийшла друком Байронова драматична поема “Каїн” у перекладі І. Франка. Через десять років І. Франко опублікував власну філософську легенду “Смерть Каїна”. Щодо сюжету, то Франкова легенда є начебто продовженням Байронової містерії, яка закінчується вбивством Авеля. Франків твір починається з блукань Каїна по світі. Але Франкова легенда – не просто продовження Байронової містерії. Якщо Байронів Каїн у запереченні несправедливого світу залишається гордим індивідуалістом, то Каїн І. Франка виступає в кінці твору як невід’ємна від людської громади особистість. Дуже вдалий Франків переклад вірша Дж. Г. Байрона “The Isles of Greece” під назвою “Новогрецька пісня”.

  І. Франко створив цілісну концепцію Байронової творчості та її бунтарського,
революціонізуючого значення у світовому історико-літературному процесі і висловив свої погляди у вступних розвідках до власного перекладу “Каїна” і до Кулішевого перекладу “Чайльд-Гаорольдової мандрівки”, а також у статті “Лорд Байрон”. “Хоч чистокровний англічанин, а в творах своїх такий національний як мало котрий поет від часів Шекспіра, – писав І. Франко – Байрон мав величезний
вплив на поетів інших народностей, в тім числі й слов’янських, і не переставав бути зрозумілим для широких мас інтелігенції усього світу”.

  І. Франко вписав. славну сторінку в історію української бернсіани: 1896 р., з нагоди сотих роковин смерті шотландського поета, він переклав і опублікував у журналі “Житє і слово” солідну статтю австрійського літературознавця Карла Федерна про Р. Бернса. До статті він додав власні переклади шести Бернсових поезій, зокрема “А man’s a man for a’that” – “А муж є мужем, будь-що-будь”. Творчістю Ч. Діккенса І. Франко зацікавився ще в юнацькі роки.

  В автобіографічному оповіданні “Гірчичне зерно” письменник згадує, як він уперше дізнався про англійського романіста від сина свого шкільного товариша Лімбахa: “Хто не знає Діккенса, той властиво не знає нічого з літератури, не має смаку, не має очей”. Перший твір Ч. Діккенса, який І.Франко перечитав, – це “Посмертні записки Піквікського клубу” (у німецькому перекладі). У своїх працях дослідник звертав увагу на те, що англійський письменник – чудовий майстер індивідуалізації, глибокого психологічного аналізу. Ч. Діккенс та його герої згадуються також в художніх творах І. Франка – у повісті “Лель і Полель”, в оповіданні “Із записок недужого”.

  І. Франко перекладав давньошотландські та давньоанглійські балади, поезії П. Б. Шеллі, Альфреда Теннісона, Томаса Мура, Томаса Гуда.

  Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Говорячи про просвітнє значення перекладацької діяльності, письменник твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури.

  Просвітню роль перекладів Франко розумів дуже широко. Він вважав, що знання іноземних мов потрібне кожній людині.

Автор : Люднов О.

ілюстрації: Галицька Д.