Казки

  Казка у Франковій творчості, та й загалом у художній літературі, виступає не тільки як генологічна категорія (тобто самостійний жанр, як-от більшість казок про тварин зі збірки "Коли ще звірі говорили", або ж домінантний чи рецесивний генологічний чинник у скомплікованих жанрових структурах – казках – поемах, казках – драмах, казках – притчах тощо), а й функціях паратексту (як компонент заголовкових і під заголовкових структур) та факультативного елемента поетики, додаткового (отже, не жанротвірного) образотворчого засобу. Тому слід розрізняти власне казку як поняття генологічне й казковість, яке поняття ейдологічне, як тип образності.

  Розважально-дидактичні казки з’явилися у творчості І. Франка переважно у 90-ті рр.. – саме тоді, коли письменник став батьком. Однак, писані первісно для власних дітей – Андрія – (1887 р.н.) Тараса (1889 р.н.), Петра (1890 р.н.) Анни (1892 р.н.) а згодом надруковані в дитячому журналі "Дзвінок" чи окремими виданнями, ці твори стали скарбом для усієї тогочасної галицької дітвори. Великою популярністю користуються Франкові казки і в сучасних малих читачів. До розважально-дидактичних казок І. Франка зараховуємо твори "Ріпка" (1891), "Киця" (1891), "Суд святого Миколая" (1895) та казки зі збірки "Коли ще звірі говорили" – "Осел і Лев", "Старе добро забувається", "Лисичка і Журавель", "Лисичка і Рак", "Лис і Дрозд", "Заєць і Їжак", "Заєць і Медвідь", "Ворона і Гадюка", "Лисичка-кума", "Фарбований Лис", "Байка про байку".

   Ці тексти є практичним втіленням теоретичних поглядів І. Франка на виховання дітей та лектуру для них: серед казок цієї модифікації немає жодної чарівної казки, натомість майже всі вони про тварин. Казки про тварин, на переконання письменника, найбільше імпонують дітворі. "Вони люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними. Розуміють їх: от тим-то й оповідання про звірів їм такі цікаві, особливо, коли ті звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди. Проте "цікаве" – категорія суб’єктивна: те що цікавить малюка, не викличе жодного інтересу у підлітка і навпаки. Тому поетика розважально-дидактичних казок І. Франка модифікується відповідно до зацікавлень різних вікових груп читачів. 

  Цікаво, що за своїм етичним пафосом, казки Івана Франка для дітей відчутно різняться од казок для трохи старших читачів (насамперед зі збірки "Коли ще звірі говорили"): коли в перших царює атмосфера всезагальної любові, примирення, гармонії, співчуття, навіть жалісливості, то в других переважають тематичні мотиви боротьби за існування, розуму й хитрощів як знаряддя виживання в жорстоких умовах буденного життя.

  Поетика тексту і справді виявляє високий ступінь вторинної художньої умовності. Проте це умовність не власне казкового, а радше алегорично-параболічного тип.

автор: Куринна К.

ілюстрація: Галицька Д.