Іван Франко - перекладач

  Іван Якович не тільки чудово писав твори а ще й перекладав їх. Серед перекладів Івана Яковича велике місце належить перекладам з античних літератур.

  Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру.

Співзвучність поезії І. Франка з народнопісенною творчістю

    Постать Івана Франка в історії української літератури — це постать велетня духу, речника народних дум і прагнень. Живий неперервний зв'язок з народними коренями надав його творчості ту художню правдивість, що наснажує справжню, серцем писану поезію.  

Громадська діяльність Івана Франка (2 частина)

М. Драгоманов

  1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.).

  В 1895, 1897 і 1898 рр. Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але, через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників, без успіху. 

Франкові вершини і низини

  У травні 1886 р. в Києві І. Франко одружився з Ольгою Хоружинською, а наступного року у Львові власним накладом надрукував збірку поезій “З вершин і низин”, яку присвятив дружині. 

  За твердженням літературознавців, поет готував цю збірку починаючи з 1882 р., але зміг видати її лише 1887 р., та й то в обсязі далеко меншому, ніж планував. 

  Ця гіпотеза маловірогідна, бо не підтверджена в епістолярії І. Франка.

Експресіонізм у творчості Івана Франка

  Останнім часом популярною стала дискусія на тему "Чи був Франко Каменярем?" 

  У радянські часи це питання звучало як риторичне. Звичайно, був! Парадигма франкового "каменярства" включає свідомість, раціоналізм, наукову основу, опору на факт, соціальну заангажованість, домінанту" змісту тощо. Обмеженість цієї тези - в її категоричності. Більшовицький лозунг - "Хто не з нами, той проти нас" - у сфері літератури проектувався в боротьбу з так званим "непролетарським", "реакційним" або "буржуазним" мистецтвом; а щодо творчості Івана Франка - в намагання звести художній метод письменника до рамок всепоглинаючого правовірного реалізму.