Сценарій концерту, присвяченого Івану Франку

                                                                                                  Актовий зал гімназії № 1

                                                                                                  Дата проведення: 20.12.2011.

Оформлення: сцена порожня, на стіні - пір'я, листя, на сцені плакат, повсященний Івану Франко.

Учасники концерту.

Творчий керівник: Хотулева Оксана Вікторівна

Ведучі, постановники: Биковська Юлія, Адаменко Олександра

Автор поетичної сценарію: Мягкова Валентина

Технічний керівник: Галицька Дар'я

Відеозйомка: Полєтаєва Валерія

Художнє оформлення: Борисенко Анна, Безрук Марія

Реквізит, костюми: Краснова Анастасія, Похілова Анастасія, Діденко Марія

Дівчинка-романтик: Апостолова Івана

Революціонер: Сіденко Владислав

Філософ: Румянцев Гліб

Читець: Белошейкін Данило

Македонський: Карпов Данило

Богиня: Посуховская Вікторія

Аскет: Левків Мирон

Роксана: Чорна Дар'я

Птолемей: Старков Андрій

Куртизанка: Курінна Катерина

Презентація блогу: Галицька Дар'я

Вірші читали: Малишев Олексій, Моргунов Едгар, Олена Чернюк.

Пісні виконували: Панюта Наталія, Карпов Данило, Мацуєва Аліса, Хомяков Михайло.

Ведущие	Открывают концерт
Фонограмма	Презентация, автор – Моргунов Эдгар.
	На сцену выбираются из зрительного зала Революционер и Философ. Их презентация заинтересовала.
Революционер	Якби ж це друже нам с тобою Зустрiти самого митця, Пiзнати ту яскраву долю I риси мужнього лиця. Його побачити. Вiдчути Гарячий поклик, силу слiв, Життєву мудрiсть i збагнути Духовну мiць його рядкiв. Якби до нього крок зробити, Назустрiч руку простягти, Промовити слова привiту, I щоб вiн мiг вiдповiсти. Щоб вiн розкрив нам таємницi I сили, й волi, i журби, Напитися нам дав з криницi Духовних прагнень й боротьби.
Философ	Яким вiн був? якi бажання Тримав у себе на душi? Якi таємнi сподiвання Вкладав вiн у своi пiснi? Що промовляли його очi, Мов дзеркало глибинних дум? Якi видiння серед ночi Йому являли радiсть й сум? Де сенс життя, у чому вiра? Що є свобода, що є страх? Та як розправити тi крила, I як лiтати в небесах? Вiн вiдповiсть, вiн дасть пораду, Вiн в саму душу зазирне. Мов дивний проблиск iзмарагду, По серцю правда промайне. Що є життя? Що є свобода? Франка зустрiти самого, Вiд нього скарб життя прийняти, А бiльш не треба нiчого!
	Уходят.
Мария Зезюля	Рассказ о Франко, как о человеке
	Появляется Девочка-романтик
Девочка-романтик	Якби се так могли писати Сучаснi нашi юнаки! Якби дiвчатам присвящати Могли вони такi рядки! Якби таке ласкаве слово Вони тримали на вустах I теє почуття казкове Носили у своiх серцях! Якби полинули думками До свiту щастя i пicень, Якби прикрасили квiтками Коханоi яскравий день! Якби i тугу, i страждання, I cльози, й страшну тiнь журби, Якi несе в собi кохання, Вони вiдчули. Не кляли Дiвочу душу неспокiйну, I свiтлий погляд iз-пiд вiй, I тиху нiжнiсть безнадiйну, I свiт гарячих тайних мрiй. Якби кохали до безтями I милувались увi cнi. Якби всю душу вiддавали… Де той поет? Де тi пicнi?
	Уходит
Панюта Наталия и Карпов Даниил	«Чого являєшся менi у cнi?»
	Ребята появляются на сцене
ДР	Мов чарiвник поет натхненний Створив високий, щирий свiт. Коханням нiжним окриленний Пiднявся до небес. Полiт Його легкий не обiрвати. Спiває серце, грiє кров. Скажiть, про що iще писати, Як не про мрiю i любов?
Р	Про що писати? Про свободу, Про правду, вiру й боротьбу! Навiщо марно литии воду Про безнадiйнiсть та журбу? Нащо вселяти в серце й розум Думки про смерть i самоту, Про ненадiйну жiнки вроду, Що мучить в снi i наяву? Мотиви боротьби – то, звicно, Народна тема, вiчний дух. А тi героi-песимicти? Та iх прямий до смертi рух? Нащо вони? Се декаденство! Воно назад людей веде! Мистецтво тiльки для мистецтва Нiчого в собi не несе!
	На сцену врывается Карпов Даниил
Карпов Даниил	«Декадент»
Р	Горять вiршi, палають стяги, Вперед до волi, до життя! З нас досить болю, туги, спраги I прямування в небутя. З рядками мужнього поета Займаються вогнем думки. Луна, мов грiм, його сонети, Стають, мов воiни, рядки. Прямують в душу вiрнi стрiли, Народ встає, народ живе, Збирає нездоланнi сили, На боротьбу за мир iде. Iде, крокує i спiває Про волю, про гарячу кров. Козацьким духом знов палає I вiрить у майбутнє знов. Ти перемiг, святий народе, Мов гiмн звучать дзвiнкi вiршi! Краiно мила, твоя врода Завжди у меня на душi.
	Уходят
Малышев Алексей	Революционный стих
	Появляются ребята
Ф	Чого душа шукає на землi? Безсмертя, слави, зiрковоi вроди? Чи вiри i життя насамотi? Рядки поета прямували глибше – У сенс життя, в його iдею, суть. I лагiднi рядки тi яскравiше Освiтлюють для нас життєву путь. Душа - то чарiвна скарбниця, Коштовнi перли сплять на днi Глибокоi тоi криницi I сподiвання неземнi. Поет-мислитель так майстерно Змальовує саме життя, Його дрiбне i гостре зерня, I найсвятiшi почуття. Життя подiбне до в'язницi Нещасних душ та гiрких дум. В брехнi ховає таємницi, Приносить бiль, i жаль, i сумм. I все ж воно у нас єдине, Оспiване в пiснях, вiршах, Хоч не безсмертне наше тiло, Безсмертнi думка i душа! I вiчнi спiви, що до неба, Як мiцнi сходини, ведуть, I вiчнi казки та легенди, Що icтину в собi несуть!
ЛЕГЕНДА
Чтец	Олександер Великий весь світ звоював І отсе в Вавілоні мов бог раював.   А побожний аскет вік в пустині прожив І молитвою й постом богині служив.   Наче сонце, що разом прогонює тьму, Так богиня в опівніч явилась йому.   Прихилилась і мовить:
Богиня	Мій вірний слуго, Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?
Аскет	Хоч яке се життя і трудне, і сумне, Дай, щоб старість і смерть оминули мене.
Богиня	Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх, На ж тобі сей малий золотистий горіх.   Одну нічку не спи, один день промовчи І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.   Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно, Дасть тобі молодим вічно жити воно.
Чтец	Цілий день промовчав, і не спав усю ніч, І готовивсь аскет на великую річ.   Ось огонь розпалив із пахучих полін, І кадило в огонь щедро кидає він,   І закони господні проходить умом, Щоб очистити ум, не схибити притьмом.   Та ось сумніви в серці повстали страшні:
Аскет	Вічно жить - молодим - ну, пощо се мені?   Чи вертати у світ, де панує борба? Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!   О богине, прости! Я згрішив, бачу сам! Та безцінний твій дар комусь іншому дам.   У нас цар молодий, богорівний наш цар! Богорівним зовсім його зробить твій дар.   Міліонам він сонце, життя є нове, Для добра міліонів хай вічно живее.
Чтец	Олександер Великий весь світ звоював, Та дівчини рабом себе він почував.   Персіянки Роксани предивна краса В його серці горить, мов пожар, не згаса.   У обіймах його та красуня горда Наче тає, на груди його припада;   Та хвилина мине, і він чує, що ось В її серці вороже ворушиться щось,   І в очах, ще вогких від любві і жаги, Дикі іскри горять, наче злі вороги.   З її уст вилітають бажання страшні - Се бажання пожарів, убійства, різні.   Їй опертись король не здоліє й на мить: Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!   Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?.. День у день із небес його кидає в ад.   Олександер Великий богині моливсь:
Македонский	Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!   Або дай, щоб скінчилася мука моя, Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?   Чом міняється так, кілько є в дні годин? І чи в серці її я паную один?
Чтец	В тій хвилині аскет перед ним опинивсь І покірно царю до землі поклонивсь.
Аскет	Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.   Не згордуй! Сей малий золотистий горіх - Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх.
Чтец	І він все розповів, відки має сей плід, Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
Аскет	Міліонам ти сонце, добродій єси,- Будеш жить вічно юний, як плід сей з'їси.
Македонский	Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!
Чтец	І великим, безсмертним почув себе цар.
Македонский	Вічно жить! Молодим! А вона? А вона? Постаріє, зів'яне, мов квітка марна!   Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай? З нею жить! Або радше ти сам умирай!
Чтец	Вже й не думає цар, до Роксани біжить:
Македонский	Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!
Чтец	І сказав їй усе, відки має сей плід, Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
Македонский	Коли любиш мене, моє сонце ясне, Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.   А не любиш... - урвав. - Кого хочеш люби! Ось тобі сей горіх! Що захочеш - роби!
Чтец	Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, - Олександер не ждав її слова - пішов.
Чтец	Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти? Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?   Не про те! Інший жар в її серці горить! Інший бог там живе! Інший цар там царить.   Він мета її мрій, осолода очей, Над усіх милий їй генерал Птолемей.   Хоч не любить її і холодний, як лід, Вона рада свій вік дать за сам його вид.
Роксана	"Вічно жить молодій, а без нього? О ні! Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!   Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть! А як ні, то мені краще в світі не буть.
Чтец	Птолемея знайшла, і дала йому плід, І сказала, який в нім лежить заповіт.   А як ніч надійшла, вона тихо пішла, Олександру в вино трути-зілля влила.
Чтец	Занедужав король, важко стогне, кричить, А Роксана при нім не ридає, мовчить.   Головами хитають старі лікарі, І тривога, як ніч, залягла у дворі.   По всім краю йде вість, наче змора та сон, І сумує весь край, і рида Вавілон.   Ось у строях, білилах, рум'янах ціла, В Олександрів покій куртизана ввійшла.
Куртизанка	Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх! Ось від мене тобі чудодійний горіх!   Се богині є дар. Як з'їси те зерно, Вічно жить тобі дасть вічно юним воно.
Чтец	Спалахнув Олександер:
Македонский	Нещасна, дрижи! Від кого маєш плід сей? По правді скажи!
Чтец	Та дівча не дрижить, не спускає очей:
Куртизанка	Мені дав його твій генерал Птолемей.
Чтец	Олександер у болях жорстоких лежав І в руці своїй плід чудодійний держав.
Македонский	Вічно жить і любить! День за днем! День від дня А життя - то борня! А любов - то брехня!   Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні! День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!   Не для нас, о богине, твій божеський дар! Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.   Міліони людей можу вбить, погубить, Та чи змушу кого мене вірно любить?   Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх! Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?   А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить - се горіть вік у вік на кострі!   Ні, богине! Візьми свій дарунок назад! Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!
Чтец	Серед болю в постелі підводиться цар, І побожно цілує чудовний той дар,   І в тріскучий огонь із пахучих полін Чудодійний горіх бистро кидає він.   І здалось, що вже біль не так люто палив, Мовби в збурену кров охолоди налив.   Прояснів його ум, серце збулось химер, А в опівніч саму Олександер умер.
Ведущие	Вступление к следующей части
Галицкая Дарья	Презентация блога
Хомяков Михаил
Чернюк Елена	Не винен я тому, що сумно співаю, Брати мої! Що слово до слова нескладно складаю — Простіть мені! Не радість їх родить, не втіха їх плодить, Не гра пуста, А в хвилях недолі, задуми тяжкої Самі уста Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий Склада їх — сум; Моя-бо й народна неволя — то мати Тих скорбних дум.
Ведущие	Заключительное слово. Представляют участников.