Раз вже була розпочата тема релігій, то я вирішив копнути трохи глибше і дізнатися, яку все таки релігію сповідував Франко.
Питання релігійності Івана Франка — проблема, яка, на жаль, піддавалася й піддається кон’юнктурній «корекції», хоча сам він, здається, висловлювався з цього приводу цілком однозначно. Інша річ, що епохальна Франкова постать не вміщується у тісні рамки фракцій, до яких його намагаються залучити матеріалісти і пантеїсти, атеїсти і християни, діалектики і метафізики, марксисти і демократи, інтернаціоналісти і націоналісти.
Свою релігійність І. Франко називав «найменше опорною». В листі до М. Драгоманова в липні 1890 р. поет згадує свою розмову з професором Львівського університету Шараневичем: "Старий був по обіді... і, вдарившися в щирість, розпочав розмову зо мною зовсім так, як щедрінський становий: " Ну, скажіть мені, вірите в особистого Бога чи ні? "Признатись, я трохи сконфузився таким питанням і почав звертатися так, що се діло приватне, інтимне і т. д., але він не унявся. Тоді я сказав, що не вірю".
Питання релігійності Івана Франка — проблема, яка, на жаль, піддавалася й піддається кон’юнктурній «корекції», хоча сам він, здається, висловлювався з цього приводу цілком однозначно. Інша річ, що епохальна Франкова постать не вміщується у тісні рамки фракцій, до яких його намагаються залучити матеріалісти і пантеїсти, атеїсти і християни, діалектики і метафізики, марксисти і демократи, інтернаціоналісти і націоналісти.
Свою релігійність І. Франко називав «найменше опорною». В листі до М. Драгоманова в липні 1890 р. поет згадує свою розмову з професором Львівського університету Шараневичем: "Старий був по обіді... і, вдарившися в щирість, розпочав розмову зо мною зовсім так, як щедрінський становий: " Ну, скажіть мені, вірите в особистого Бога чи ні? "Признатись, я трохи сконфузився таким питанням і почав звертатися так, що се діло приватне, інтимне і т. д., але він не унявся. Тоді я сказав, що не вірю".
Арелігійність І. Франка зовсім не була даниною молодості й модному тоді скептицизму.
Із статті о. Романа Луканя «Д-р Іван Франко і василіани» дізнаємося, що навіть будучи смертельно хворим і вітаючи радо священиків-василіан, які навідували його, поет «зажартував собі» з пропозиції о. Теодозія Галущинського прийняти у нього сповідь і «скоро перевів розмову на щось інше.
Але головне питання — якою саме була арелігійність І. Франка? У кожному разі це не був голий войовничий антитеїзм. Філософ дуже глибоко розумів релігію.
«Релігією називається не тільки віра в якісь надземні вищі істоти, обдаровані вищою силою, ніж люди; не тільки віра в те, що і в людях є часть тої найвищої істоти (душа) і що люди повинні своїм життям і своїми учинками наближуватися до тої істоти.
До релігії належить також чуття, любов до тої вищої істоти і до інших людей, любов до добра і справедливості, а в кінці також добра воля, постанови жити й самому так, щоб наближувати себе і інших до тої вищої істоти».
Отже, релігія для І. Франка — то не лише віра в надприродне: вона вбирає у себе також любов до добра і справедливості, до інших людей і прагнення жити так, щоб твоє життя відповідало вищим ідеалам. Саме тому філософ закликає у справах релігії «поступати розумно», «як личить розумним і просвіченим людям».
Отже, як бачимо чітка прихильность якоїсь релігії у Франка відсутня, що характерне для людей, які повною мірою пізнали сутність усіх релігій.
Отже, релігія для І. Франка — то не лише віра в надприродне: вона вбирає у себе також любов до добра і справедливості, до інших людей і прагнення жити так, щоб твоє життя відповідало вищим ідеалам. Саме тому філософ закликає у справах релігії «поступати розумно», «як личить розумним і просвіченим людям».
Отже, як бачимо чітка прихильность якоїсь релігії у Франка відсутня, що характерне для людей, які повною мірою пізнали сутність усіх релігій.
автор: Карпов Д.
ілюстрації: Карпов Д.
Безумовно, кожна людина має право на власну перевагу в релігійному відношенні, Франко вирішив, що релігія це не лише віра в надприродне: вона вбирає у себе також любов до добра і справедливості, до інших людей і прагнення жити так, щоб твоє життя відповідало вищим ідеалам.Не скажу, що я повністю підтримую його в цьому питанні, але почасти я згоден з ним.
ВідповістиВидалитиА стаття цікава))
ВідповістиВидалитиРелігія- це особиста справа кожної людини, особисто тієї, що має відношення до мистецтва. Правильно говорив Іван Франко, що кожен в справах релігії повинен «поступати розумно», «як личить розумним і просвіченим людям".
ВідповістиВидалитиЯкщо людина вірить у щось, вона може відносно до цього міркуати і описувати це в своїх творах, звертатися до людей. Це може бути не тільки духовна віра, людина без віри у Бога обовязково вірить у щось інше...
Стаття дійсно корисна і цікава, бо релігія завжди грала важливу роль в життях людей.
Мене зацікавила стаття через свою назву. Я згодна з цим висловлюванням. Та мене не здивувало, що Іван Франко не є прихильником якоїсь релігії, тому що я вважаю, що "вічний революціонер" не може бути релігійною людиною. Революціонер хоче зламати якісь правила, а в релігії треба погоджуватися з усім. Але, звісно, і революціонери можуть вірити в щось надприроднє. Релігія - це дуже інтимна тема. В кожного є свої думки щодо цього, і вони не повинні засуджуватися.
ВідповістиВидалитиЗахоплююча стаття, справді. Меня завжди цікавило питання релігійності - чому люди стають прихильниками того чи іншого віросповідання. Та ставлення Франка до цього життєвого аспекту мене не дуже вразило: багато людей не належать до якоїсь одної церкви, а "збирають" з кожної те, що ближче їхній душі і особистості. Тому питання релігійності завжди було і залишається дуже...ммм... ковзкою темою, як на мене.
ВідповістиВидалитиРелігія за всіх часів використовувалася як засіб впливу на громаду, вона її об`єднувала та формувала у єдине ціле. Віра допомагала людям жити, боротися з труднощами, придавала життю сенсу, тому й набувала такого широкого розповсюдження. Саме на неї спирається кожна держава.
ВідповістиВидалитиЯкщо ви добре вивчали історію, то неодмінно би помітили, що вищі органи влади будь якої держави завжди користувалися релігією заради того, щоб домогтися якоїсь мети. Тому, я вважаю, що сліпо вірити релігії також погано. Треба, насамперед, спиратись на власні роздуми та життєві позиціі.
Іван Франко був досить розумною людиною, тому, я вважаю, що його рішення, щодо релішії, було зважене та не безпідставне.
Загалом стаття досить цікава. Дуже дякую автору за неї.